Изучая литературное произведение в школе, мы стремимся со­единить читательское восприятие учеников и объективное науч­ное толкование художественного текста.

Учителю важно «обеспечить» подлинное нравственное воз­действие биографии писателя на школьников. К. Паустовский в «Книге скитаний» писал: «Каждая написанная книга является как бы ядром некоей отбушевавшей в человеке туманности, звездой, которая родилась из этой туманности и приобретает свой собственный свет. Может быть, только одну сотую нашей жизни мы вводим в тесные границы наших книг». Очевидно, одна из задач школьного изучения биографии писателя состоит в том, чтобы показать, как и какие впечатления жизни и искус­ства переплавляются художником в его произведении.

Возрастное развитие учащихся обусловливает именно в старших классах усиление их интереса к психологии писателя, внимание к внутренней динамике его жизни. Эволюция взглядов и настроений художника, социальные, нравственные и эстети­ческие стороны этой эволюции должны быть «представлены» на уроках по изучению биографии, художников конкретно. Следует глубже освещать причины психологического и творческого свое­образия писателей, чаще сопоставлять их судьбы, взгляды, чувства.

Своеобразие личности художника, единство его жизненного поведения и творческой программы откроются ученикам, если мы при изучении биографии выделим идеологические, нравствен­ные и эстетические проблемы, которые интересны определенному возрасту и органичны для самого автора произведения. Про­грамма различным образом определяет жанры изучения лично­сти писателя в старших классах.

Когда речь идет о Пушкине, Толстом, Горьком, программа предлагает проследить жизнен­ный и творческий путь художника, т.е. развернуто дать уче­никам смену этапов их жизни и литературной деятельности. Когда в программе говорится о необходимости дать биографию, учитель может предложить классу обобщенный портрет писа­теля, не прослеживая последовательно хронологическую канву его жизни. Наконец, есть в программе и такая формулировка: «Жизнь и литературная деятельность». Здесь необходимо пока­зать связь биографии и литературной работы, в большей степени обратить внимание на творческую деятельность писателя.

При изучении жизненного пути Л. Н. Толстого, например, учащимся необходимо показать, как меняется отношение писа­теля к себе, к жизни, к искусству, что для него при этих, изме­нениях остается непреходящим. Роль мировоззрения в станов­лении личности, последовательная работа над собой, выработка программы внутренней жизни, желание осознать себя и понять причины своих поступков, дать определенное направление вы­работанным и природным качествам (воля, впечатлительность и т. д.) — все эти вопросы могут быть подняты при освоении биографии Льва Толстого, во-первых, потому, что она дает богатый материал для их решения, и, во-вторых, потому, что этими вопросами живо интересуются учащиеся IX класса.

Жизнь и творчество Толстого побуждают нас поставить и ряд вопросов эстетического порядка (в каком соотношении нахо­дятся понятия «добро» и «красота»? Какой отпечаток накла­дывает личность художника на созданные им произведения?).

Жизнь и творчество А. П. Чехова подводят учащихся к раз­мышлению о личности и обстоятельствах,   о   том,   может   ли человек преодолеть влияние окружающей среды, противодейст­вовать ему,, если это влияние чуждо его идеалам. Чехов сам осо­знавал свою жизнь как выдавливание из «себя по каплям раба». Как это происходило, почему это удалось писателю? Такие во­просы не могут не содействовать формированию мировоззрения девятиклассников.

Жизнь и творчество Чехова ставят перед учащимися и ряд эстетических проблем (героическое в обыденном, возвышенное и поэтическое в повседневном и т. д.).

Основное качество личности В. Маяковского А. В. Луначар­ский охарактеризовал так: «Маяковский до гроба будет юно­шей». И в самом деле, максимализм юности, категоричность ее оценок, страстность порыва к будущему воплощены в Маяков­ском очень ярко.

Изучение биографии писателя должно вызвать у учащихся интерес к его личности, его идейным исканиям, отразившимся в творчестве. Биография и творческий путь писателя — ключ к сложным моментам изучения художественного произведения, включенного в школьную программу.

Отделение биографии от изучения творческого пути писа­теля, вынесение биографии как предисловия к текстуальному анализу произведения возможно в IV-VII классах. Там такое построение оправдано и необходимо, так как страницы биогра­фии оказываются, как правило, введением в изучаемое произ­ведение, создают установку на чтение и анализ, тематически и проблемно выделяют мотивы произведения, которые предстоит изучить. В старших классах изучение биографии приобретает более самостоятельный и законченный характер.

Когда  мы  исключаем   анализ центрального  произведения  из творческого пути писателя, переносим его в конец изучения темы, трудно бывает дать верные представления о творческой эволюции. Без развернутого изучения произведения писателя учащимся часто непонятны причины последующего развития его мировоззрения и творческого метода.

justify;">Поэтому анализ романа «Евгений Онегин» лучше давать не после изучения всего жизненного и творческого пути поэта, а как завершение характеристики жизни и творчества Пушкина 20-х годов, предваряя знакомство со сложным периодом 30-х годов. Текстуальный анализ «Мертвых душ» Гоголя подгото­вит размышление о творческом и идейном кризисе писателя и т. д.

Человек ХХ века в интерпретации писателей модернистов

Тож чому Кафка створив таке страхітливе оповідання?

Певно, справді відчував, що життя позбавлене сенсу і сповнене абсурду, а відтак людина — це відразлива, страхітлива комаха, принаймні в очах оточення. Отож можна стверджувати, що «кафкіанський» погляд на людину і світ — не ефективне означення, вигадане літературознавцями, а незаперечний факт: Кафка з жахом сприймав усе, що хоч якось стосувалося людини, адже абсурдне життя не існує саме собою, а твориться людьми з тим, аби потім перетворювати їх на комах.

Чи мав він рацію, так песимістично і безнадійно оцінювати світ?

На це запитання немає і не може бути однозначної відповіді. Головне, що можливість таким чином сприймати світ взагалі існує і що підстави для такого світосприйняття криються аж ніяк не у мізантропічній сутності письменника, який писав у своєму щоденнику про те, що «…щасливим… був би тільки у тому випадку, якби міг привести світ до чистоти, правди та сталості».

Але тоді виникає цікавий нюанс, який породжує не менш цікаве запитання: чи кожна людина є комахою, чи це лише талант обранців долі, тільки зі знаком «мінус»? Тобто можна бути наділеним міцним здоров’ям, веселою і щасливою вдачею, багатством тощо. А можна, навпаки, мати, як Грегор Замза, сказати б, комашину сутність.

То як бути з кількісним складом «комах» серед людей? Ми всі такі чи тільки окремі з нас?..

Дуже багато залежить від самої людини. До того ж, Грегор Замза є «альтер его» самого автора. Остання теза не заперечує типовості образу, бо чимало ще значать і обставини, в які потрапляє людина.

А відтак потрібно намагатися робити все, аби не бути і не стати комахою — і завжди залишатися людиною. А залежить це від кожного з нас. Тут є над чим поміркувати.

А.Камю „Чума»

Доктор Ріє так мужньо протистоїть смертельній епідемії зовсім не тому, що він переконаний у можливості перемоги над нею, а тому, що інакше діяти він не може: совість, а до того ж і елементарна людська та професійна порядність змушу-] ють його чинити тільки так, як він робить,- приходити людям на допомогу навіть тоді, коли реально допомогти їм він не може.

Те ж саме стосується і Рамбера, якому соромно «бути щасливим наодинці») і тому після кількох спроб вирватися з Орана він попри все залишається вірним цьому твердженню і приєднується до помічників доктора Ріє.

Дещо складнішою є ситуація з Тарру. Справа у тому, що останній, попри всю ту симпатію, яку він викликає, стає до боротьби з чумою не тільки через свою порядність, а й тому, що у такий спосіб намагається спокутувати гріх політичних убивств, до яких перед цими подіями він був причетним.

Досить суперечливою також є й позиція отця Панлю, який, будучи священно­служителем, намагається спочатку виправдати існування чуми з точки зору незбаг­ненного Божественного Промислу, однак його людяне серце не витримує смерті безневинних дітей, і він також намагається протидіяти цій жорстокій навалі.

І, нарешті, Ґран. Цей герой живе ніби в абстрактному світі літературно-лінгвістич­них дослідів, а втім, і він не може залишатися осторонь від тієї біди, яка спіткала о ранців.

Отже, кожен із цих героїв по-своєму демонструє не вигаданий, не абстракт­ний, а справжній і — що найголовніше — дієвий гуманізм і прагнення залишати­ся людиною за будь-яких обставин, а тому можна було б начебто тільки радіти, що людина здатна перемагати нелюдськість і у собі, і в навколишньому світі.

Щодо образу Коттара, то його самогубство набуває надзвичайно важливого значення, особливо з погляду на поведінку цього героя під час епідемії, а також на той факт, що Коттар йде з життя вже після, так би мовити, офіційного закінчення чуми. Ці обставини свідчать, що екзистенціалістський вибір — феномен і справді значно ширший, ніж вибір — лише у ситуаціях екстремальних чи «граничних».



1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Методика изучения биографии писателя на уроках литературы