Методика изучения биографии писателя на уроках литературы
Изучая литературное произведение в школе, мы стремимся соединить читательское восприятие учеников и объективное научное толкование художественного текста.
Учителю важно «обеспечить» подлинное нравственное воздействие биографии писателя на школьников. К. Паустовский в «Книге скитаний» писал: «Каждая написанная книга является как бы ядром некоей отбушевавшей в человеке туманности, звездой, которая родилась из этой туманности и приобретает свой собственный свет. Может быть, только одну
Возрастное развитие учащихся обусловливает именно в старших классах усиление их интереса к психологии писателя, внимание к внутренней динамике его жизни. Эволюция взглядов и настроений художника, социальные, нравственные и эстетические стороны этой эволюции должны быть «представлены» на уроках по изучению биографии, художников конкретно. Следует глубже
Своеобразие личности художника, единство его жизненного поведения и творческой программы откроются ученикам, если мы при изучении биографии выделим идеологические, нравственные и эстетические проблемы, которые интересны определенному возрасту и органичны для самого автора произведения. Программа различным образом определяет жанры изучения личности писателя в старших классах.
Когда речь идет о Пушкине, Толстом, Горьком, программа предлагает проследить жизненный и творческий путь художника, т.е. развернуто дать ученикам смену этапов их жизни и литературной деятельности. Когда в программе говорится о необходимости дать биографию, учитель может предложить классу обобщенный портрет писателя, не прослеживая последовательно хронологическую канву его жизни. Наконец, есть в программе и такая формулировка: «Жизнь и литературная деятельность». Здесь необходимо показать связь биографии и литературной работы, в большей степени обратить внимание на творческую деятельность писателя.
При изучении жизненного пути Л. Н. Толстого, например, учащимся необходимо показать, как меняется отношение писателя к себе, к жизни, к искусству, что для него при этих, изменениях остается непреходящим. Роль мировоззрения в становлении личности, последовательная работа над собой, выработка программы внутренней жизни, желание осознать себя и понять причины своих поступков, дать определенное направление выработанным и природным качествам (воля, впечатлительность и т. д.) — все эти вопросы могут быть подняты при освоении биографии Льва Толстого, во-первых, потому, что она дает богатый материал для их решения, и, во-вторых, потому, что этими вопросами живо интересуются учащиеся IX класса.
Жизнь и творчество Толстого побуждают нас поставить и ряд вопросов эстетического порядка (в каком соотношении находятся понятия «добро» и «красота»? Какой отпечаток накладывает личность художника на созданные им произведения?).
Жизнь и творчество А. П. Чехова подводят учащихся к размышлению о личности и обстоятельствах, о том, может ли человек преодолеть влияние окружающей среды, противодействовать ему,, если это влияние чуждо его идеалам. Чехов сам осознавал свою жизнь как выдавливание из «себя по каплям раба». Как это происходило, почему это удалось писателю? Такие вопросы не могут не содействовать формированию мировоззрения девятиклассников.
Жизнь и творчество Чехова ставят перед учащимися и ряд эстетических проблем (героическое в обыденном, возвышенное и поэтическое в повседневном и т. д.).
Основное качество личности В. Маяковского А. В. Луначарский охарактеризовал так: «Маяковский до гроба будет юношей». И в самом деле, максимализм юности, категоричность ее оценок, страстность порыва к будущему воплощены в Маяковском очень ярко.
Изучение биографии писателя должно вызвать у учащихся интерес к его личности, его идейным исканиям, отразившимся в творчестве. Биография и творческий путь писателя — ключ к сложным моментам изучения художественного произведения, включенного в школьную программу.
Отделение биографии от изучения творческого пути писателя, вынесение биографии как предисловия к текстуальному анализу произведения возможно в IV-VII классах. Там такое построение оправдано и необходимо, так как страницы биографии оказываются, как правило, введением в изучаемое произведение, создают установку на чтение и анализ, тематически и проблемно выделяют мотивы произведения, которые предстоит изучить. В старших классах изучение биографии приобретает более самостоятельный и законченный характер.
Когда мы исключаем анализ центрального произведения из творческого пути писателя, переносим его в конец изучения темы, трудно бывает дать верные представления о творческой эволюции. Без развернутого изучения произведения писателя учащимся часто непонятны причины последующего развития его мировоззрения и творческого метода.
Поэтому анализ романа «Евгений Онегин» лучше давать не после изучения всего жизненного и творческого пути поэта, а как завершение характеристики жизни и творчества Пушкина 20-х годов, предваряя знакомство со сложным периодом 30-х годов. Текстуальный анализ «Мертвых душ» Гоголя подготовит размышление о творческом и идейном кризисе писателя и т. д.
Человек ХХ века в интерпретации писателей модернистов
Тож чому Кафка створив таке страхітливе оповідання?
Певно, справді відчував, що життя позбавлене сенсу і сповнене абсурду, а відтак людина — це відразлива, страхітлива комаха, принаймні в очах оточення. Отож можна стверджувати, що «кафкіанський» погляд на людину і світ — не ефективне означення, вигадане літературознавцями, а незаперечний факт: Кафка з жахом сприймав усе, що хоч якось стосувалося людини, адже абсурдне життя не існує саме собою, а твориться людьми з тим, аби потім перетворювати їх на комах.
Чи мав він рацію, так песимістично і безнадійно оцінювати світ?
На це запитання немає і не може бути однозначної відповіді. Головне, що можливість таким чином сприймати світ взагалі існує і що підстави для такого світосприйняття криються аж ніяк не у мізантропічній сутності письменника, який писав у своєму щоденнику про те, що «…щасливим… був би тільки у тому випадку, якби міг привести світ до чистоти, правди та сталості».
Але тоді виникає цікавий нюанс, який породжує не менш цікаве запитання: чи кожна людина є комахою, чи це лише талант обранців долі, тільки зі знаком «мінус»? Тобто можна бути наділеним міцним здоров’ям, веселою і щасливою вдачею, багатством тощо. А можна, навпаки, мати, як Грегор Замза, сказати б, комашину сутність.
То як бути з кількісним складом «комах» серед людей? Ми всі такі чи тільки окремі з нас?..
Дуже багато залежить від самої людини. До того ж, Грегор Замза є «альтер его» самого автора. Остання теза не заперечує типовості образу, бо чимало ще значать і обставини, в які потрапляє людина.
А відтак потрібно намагатися робити все, аби не бути і не стати комахою — і завжди залишатися людиною. А залежить це від кожного з нас. Тут є над чим поміркувати.
А.Камю „Чума»
Доктор Ріє так мужньо протистоїть смертельній епідемії зовсім не тому, що він переконаний у можливості перемоги над нею, а тому, що інакше діяти він не може: совість, а до того ж і елементарна людська та професійна порядність змушу-] ють його чинити тільки так, як він робить,- приходити людям на допомогу навіть тоді, коли реально допомогти їм він не може.
Те ж саме стосується і Рамбера, якому соромно «бути щасливим наодинці») і тому після кількох спроб вирватися з Орана він попри все залишається вірним цьому твердженню і приєднується до помічників доктора Ріє.
Дещо складнішою є ситуація з Тарру. Справа у тому, що останній, попри всю ту симпатію, яку він викликає, стає до боротьби з чумою не тільки через свою порядність, а й тому, що у такий спосіб намагається спокутувати гріх політичних убивств, до яких перед цими подіями він був причетним.
Досить суперечливою також є й позиція отця Панлю, який, будучи священнослужителем, намагається спочатку виправдати існування чуми з точки зору незбагненного Божественного Промислу, однак його людяне серце не витримує смерті безневинних дітей, і він також намагається протидіяти цій жорстокій навалі.
І, нарешті, Ґран. Цей герой живе ніби в абстрактному світі літературно-лінгвістичних дослідів, а втім, і він не може залишатися осторонь від тієї біди, яка спіткала о ранців.
Отже, кожен із цих героїв по-своєму демонструє не вигаданий, не абстрактний, а справжній і — що найголовніше — дієвий гуманізм і прагнення залишатися людиною за будь-яких обставин, а тому можна було б начебто тільки радіти, що людина здатна перемагати нелюдськість і у собі, і в навколишньому світі.
Щодо образу Коттара, то його самогубство набуває надзвичайно важливого значення, особливо з погляду на поведінку цього героя під час епідемії, а також на той факт, що Коттар йде з життя вже після, так би мовити, офіційного закінчення чуми. Ці обставини свідчать, що екзистенціалістський вибір — феномен і справді значно ширший, ніж вибір — лише у ситуаціях екстремальних чи «граничних».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)