Про Олександру Деревську
Олександра Аврамівна народилася 1902 р. в м. Грозний у Чечено-Інгушетії, в сім’ї робітника-нафтовика. Закінчила Грозненську жіночу гімназію. Коли розпочалася імперіалістична війна, вона влаштувалася у військовий шпиталь дієтичною сестрою.
Тоді вона й познайомилася з червоноармійцем Омеляном Деревським, який приходив відвідати свого друга. Так почалася родина Деревських.
Одного вечора до її кімнати завітала незнайома жінка із маленьким хлопчиком. Вона виявилася тіткою Омеляна, а малюк його братиком. І привезла дитину саме до медсестри,
Невдовзі, оглядаючи біля госпіталю хворих біженців, дівчина натрапила на померлу жінку, біля якої лежало маля в брудному ганчір’ї й забрала його додому, назвала Дмитриком. Трохи пізніше потрапила в сім’ю маленька Пана, її матір померла в шпиталі від тяжкого поранення.
Сім’я не мала постійного житла і кочувала за будовами нафтових вишок. Після Грозного перевели на Вознесенські промисли, а потім доля закидала в різні куточки Радянського Союзу — Поті, Майкоп, Баку, Сизрань, Сахалін. Велика Вітчизняна війна застала Деревських у м. Ставрополь
Тут вона взяла під опіку ще чотирьох дітей.
Коли до їхнього міста прибув поїзд із сиротами з блокадного Ленінграду, сім’я поповнилась ще дев’ятьма малюками. На другому році війни в сім’ю потрапило двоє дітей з інтернату і десятеро дітей їхніх земляків. Після Великої Вітчизняної війни Омелян Костянтинович отримав нове призначення — в місто Ромни Сумської області начальником будівельної контори тресту «Укрсхіднафторозвідка».
На той час родина Деревських налічувала двадцять дев’ять хлопчиків і дівчаток різних національностей. Багатодітній сім’ї було виділено будинок по вулиці Інтернаціональній, 14, а також автомашину «полуторку». На цю адресу протягом багатьох років надходили численні телеграми, листи, посилки з продовольством. І не лише з різних кінців СРСР, а й з-за кордону.
Відомий український поет Павло Тичина надіслав їм стільки книг, що діти створили цілу бібліотеку. Студенти Київського інженерно-будівельного інституту відправили родині посилки із взуттям, білизною, солодощами, іграшками.
У 1946 р. Олександра Аврамівна взяла з місцевого дитячого будинку відразу 10 дітей. Ще через деякий час у сім’ї з’явилося три дівчинки. У 1947 р. додалося ще п’ятеро.
Останньою, хто увійшов до родини Деревських, була маленька дівчинка Катруся.
На початку 50-х років Олександра Деревська захворіла. Її чоловік покинув сім’ю. Після тривалої хвороби, 22 травня 1959 р. у віці 57 років О. А. Деревська померла. На могилі Олександри Аврамівни в Ромнах встановлено пам’ятник, де висічені слова: «Ти наша совість, наша молитва, Мамо. Земний уклін тобі.
Твої діти». І під цим написом 48 імен — 31 син і 17 дочок.
За життя О. А. Деревська неодноразово обиралася депутатом Роменської міської ради. Була членом батьківського комітету місцевої школи. 29 травня 1952 р. вона отримала персональну пенсію. Указом Верховної Ради СРСР від 23 січня 1948 р.
Олександра Аврамівна була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За доблесну працю» у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 березня 1974 р. Олександрі Аврамівні посмертно присвоєно звання «Мати-героїня».
До 80-ї річниці з дня народження О. А. Деревської біля входу школи-інтернату, що носить її ім’я, відбулося урочисте відкриття пам’ятника Матері. Його авторами були архітектор А. Сіпко та скульптор О. Миненко.
О. А. Деревській було присвячено документальний фільм «Роменська мадонна» режисера А. Слюсаренка, який на Міжнародному фестивалі в Лейпцігу зайняв перше місце і був удостоєний премії «Золотий голуб».Художній фільм про сім’ю Деревських «Свято печеної картоплі» подарувала глядачам кіностудія імені О. Довженка.
Вчені Кримської наукової обсерваторії відкрили малу планету № 2400 і назвали її ім’ям Олександри Аврамівни Деревської.
РОМЕНСЬКА МАДОННА. Олександрі Деревській — матері, що врятувала в роки війни 48 дітей.
В Ромнах ромен не одцвіта: Горять пелюстки дивоцвіту… Від сонця — осінь золота. Під сонцем — підростають діти.
А їх у мами — скільки їх? З усіх усюд у мами діти. Вона співаночки до них: «Мої маленькі дивоцвіти!»
Спасибі, мамо, від землі, Від весен — юних і грядущих. Великими зростуть малі, Війною опалимі душі.
І їм нема тебе рідніш. Під дах один зійшлись віднині І росіянин, і латиш, Узбек, казах і українець…
Така земля в нас — золота! І матерям — одвічно жити. Ромен то, може, й одцвіта, А рід — продовжиться у дітях.
Спасибі, мамо, — від землі, Від юних весен і грядущих! Великими зростуть малі, Твоїм теплом зігріті душі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)