Вічно живий Літературно-драматична композиція, присвячена пам&;apos;яті Т. Г. Шевченка
1 ведучий: Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду.
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
2 ведучий: Щиро матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
1 вед. : Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна.
Як світ.
2 вед. : Він безсмертний, як саме життя, тому став нашею долею і заповітом, а на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово.
Читець: Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Своїми росами-сльозами.
Читець: Спасибі, земле, що ти родиш хліб,
Спасибі, земле, що на Україні
Колись давно з убогої хатини
Тарас великий вирушив у світ.
Читець: І в слово ніжне й гнівне перелив
Снагу свою, і віру, і надію,
Він не зломився і не відступив,
А став борцем своєї України.
1 вед. :Шевченко любив Україну так, як може любити рідну матір найкращий син. Всі його думки й помисли поет звертав до багатостраждальної Вітчизни.
Читець: Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте
В останню тяжкую минуту
За
Читець: Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Читець: Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Читець: І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
1 вед. : Тарас Шевченко… Він був сином кріпака, а піднявся у своїй геніальності до найвищих вершин народного духу. Він не мав власної оселі, був безрідним сиротою, а став гордістю й безцінним скарбом духовної культури українського народу й оселився, в його серці як найрідніший і найдорожчий син.
Читець: У кожного Кирилівка своя,
Шевченко свій
У кожного
Їй — Богу!
В Кирилівці не був ніколи я —
Та до Шевченка знаю я дорогу.
Читець: Я віщий «Кобзар» розгортаю,
Повторюю слово те вслух.
О, як воно всіх нас єднає
Й ослаблий виснажує дух.
Так хай же цвіте барвінково
Те слово в висотах століть!
Читайте «Кобзар» віщословий,
Шевченкову думу любіть.
1 вед. : Важка сирітська доля Шевченка була ніби уособленням долі його безталанної України. Він глибоко усвідомив потоптану правду свого народу. Щоб «возвеличити малих отих рабів німих», поет створив свою геніальну книгу «Кобзар».
2 вед. : У ранніх творах Шевченка — яскраві картини народного горя.
Вперше в літературі героєм став сам народ. У баладах і поемах поет змалював незабутні образи жінок-страдниць, підкреслюючи трагізм їх становища.
1 вед. : Незабутнім у житті поета став день 22 квітня 1838 року.
2 вед. : У цей день його друзі, російські й українські культурні діячі вручили Шевченку відпускну, викупивши талановитого кріпака з неволі в пана Енгельгардта. Перед Шевченком відкривався широкий шлях у мистецтво.
1 вед. : у 1843 році 29-річний Шевченко повертається в Україну.
2 вед. : І те, що він там побачив, ще більше вразило його зболене серце.
1 вед. : У кінці 1845 року, перебуваючи на Переяславщині, Шевченко важко захворів. Поета лікував його приятель, лікар Козачковський. Але стан хворого щоденно погіршувався.
Адже від запалення легенів тоді мало хто одужував.
2 вед. : І тоді митець відчув потребу сказати останнє слово рідному народові, закликати його до боротьби за нову, вільну державу. Так з’явився «Заповіт».
1 вед. : Міцний організм Тараса Григоровича переміг важку хворобу. Поет продовжує активну поетичну діяльність.
2 вед. : За участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка заарештовують у 1847 році. Попереду десятирічне заслання в пустелі Кос-Арала.
Читець: Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко тії дні минають.
І четвертий рак минає тихенько, поволі,
І четверту начинаю книжечку четверту
Мережити…
1 вед. : І знову в поезії Шевченка звучать мотиви боротьби, протесту, а разом із тим народжуються ліричні, ніжні, задушевні вірші, в яких — спогади про рідний край, про Україну.
2 вед. : Знесилений, хворий повернувся поет після довгих років заслання в Петербург. Самотній, невтішний, він знову тужить за Україною. Йому байдуже, як складеться його доля, але майбутнє рідного народу залишається провідною темою його поезій.
.
1 вед. : Не судилося великому кобзареві доживати в Україні. Він помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Йому щойно виповнилося 47 років.
Але фізична смерть змінилась вічним безсмертям, яким удостоюють поета вдячні покоління.
Читець: В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої сумні.
Іду крізь свята і крізь будні,
Крізь глум юрби і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.
Читець: Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем
Іду до нього, до живого,
У всесвіт віршів і поем.
Я не один іду до нього —
Ідуть до нього тисячі,
Неначе грішники до Бога,
Свої печалі несучи.
1 вед. : Це хто сказав, що вже помер Тарас,
Мовляв, сто літ минуло, навіть більше.
Неправда, ні! Він завше серед нас,
По всьому світу линуть його вірші.
1 вед. : Це хто сказав, що одлунав акорд
Його — і вже не воскресити?
Неправда, ні! Шевченко — це народ,
І, як народ, він буде вічно жити!