Драматична історія вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну»
В. Сосюра Народився на станції Дєбальцево на Донеччині в багатодітній родині. Брав участь у громадянській війні на боці різних політичних сил . З 1921 р. живе у Харкові, вливається у бурхливе літературне життя. Навчається на робітфаці Харківського інституту народної освіти. У 30-і роки, чудом уникнувши репресій, почав писати декларативну лірику, що прославляла вождів СРСР.
Творчість поета відродилася в роки Другої світової війни. За вірш «Любіть Україну» зазнав переслідувань, інспірованих кремлівською верхівкою.
Поет-лірик. Був надзвичайно
Вірш згодом увійшов до збірки «Щоб сади шуміли». Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного краю автор поезії натхненно прославляє свою велику любов до Батьківщини. Він відтворює
У цьому вірші вилились думки і почуття, що сповнюють серце кожної людини, у ньому просто і задушевно передано те, що ми не раз відчуваємо, та не завжди можемо висловити своїми словами.
Поет саме тому поет, що німу мову душі, її мелодію може перелити В мелодію мови. Ось чому такі зворушливі, хвилюючі, такі близькі для кожного з нас рядки вірша «Любіть Україну»:
Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами!.. Для нас вона в світі єдина, одна В просторів солодкому чарі…
У цих словах чути відгомін Шевченкового «Немає в світі України, немає другого Дніпра», але звучать вони по-новому, свіжо і по-своєму поетично. Це не просто повторення слів великого Кобзаря, це нове поетичне відкриття, лаконічне і водночас виразне змалювання нашої дійсності, що зримо постає з чудових пейзажних замальовок, створених поетом сміливо й оригінально. Не слід забувати, що вірш був написаний у 1944 році, коли в жорстоких боях українська земля була звільнена від фашистських загарбників, коли всьому світові стало відомо, що Україна непереможна, а її народ — безсмертний; що вона:
Як та купина, шо горить не згора, Живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових.
Жагуча пристрасть і задушевний ліризм злились в єдину мелодію. Зорі і електровогні, удари серця і зойки гудків, пурпурові хмари і грім канонад — це художні деталі поетичного образу нашої України. Саме цей образ матері-Вітчизни надихав бійців на подвиги, вів до перемоги.
Лише велика любов до своєї землі дала їм силу не тільки звільнити окуповану німецько-фашистськими загарбниками територію нашої країни, а й принести визволення і щастя нового життя.
«Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!» — каже поет, і в цих словах розкривається вся суть справжнього патріотизму. У 1948 році збірка «Щоб сади шуміли» була удостоєна Державної премії першого ступеня. У січні 1948 року вся громадськість України вітає поета з п’ятдесятиріччям його народження, а на грудях у нього з’являється найвища урядова нагорода — орден Леніна. І привітанні Президії Спілки письменників України відзначалося, що ім’я Сосюри невід’ємне від історії розвитку української літератури, він виступав як поет-патріот, як поет гострої сучасної теми. Це була висока і справедлива оцінка поетичної творчості Володимира Сосюри.
Устами широких читацьких кіл промовляло це привітання і піднімало в збудженій душі поета нові сили на дальші творчі звершення.
Але знайшлися такі «критики», які у патріотичному вірші «Любіть Україну», написаному ще в 1944 році і не раз друкованому і передрукованому, вміщеному навіть у книзі, що відзначена премією, розгляділи крамолу. Вони звинувачували поета в тому, що нібито у його поезії немає образу сучасної України. Проте кожному читачеві цілком зрозуміло, що поет славить сучасну Україну, бо іншої ж на світі нема. І справді, що було недоречне в цих повних любові й щирості рядках?
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно, живу і нову, і мову її солов’їну.
Але «критики» неправильно тлумачили зміст вірша, позбавляли поета права виявляти своє національне почуття. Вірш був заборонений для читачів, автор підданий нещадній критиці й осуду за нібит «буржуазний націоналізм». Сосюра мужньо, хоч і болісно, витримав несправедливу критику яка підточила його здоров’я, і далі продовжував писати для народу.