«Борис Годунов» Пушкіна і «Ревізор» Гоголя
Борис Годунов» Пушкіна довгий час носив назву, якою Пушкін надзвичайно пишався: «Комедія про справжню біді Московської держави, про царя Бориса і Гришке Отрепьеве. Писав раб божий Алекс син Сергєєв Пушкін в літо 7333 на городищі Воронич «. Чудове заголовок це згладити, стерлося. » Борис Годунов » став сприйматися в дусі театру «палаців», жанрово однозначно. Слово «комедія» у початковому пушкінському заголовку має значення дуже широке і може позначати взагалі всяке народне повчальне подання.
Але як би там не було, а комедія
А глядачі, сучасники Пушкіна, дивилися б спектакль у спектаклі: прийшовши в «чертоги», в театр, вони побачили б на його підмостках то саме мистецтво, яке народилося на площі.
І це був би унікальний спектакль, який переносить сучасників «звідси», з їхнього справжнього,
Добре, що Пушкін залишив власноручне свідчення: відкрив секрет задуму поеми, вказав, що це пародія на Шекспіра. Не будь такого свідоцтва, досліднику, який наважився б зіставити Нулина та героїв античності, ніколи не повірили б. Але чому б і Гоголю не урівняти події XVI-XVII століть з XIX століттям і не перенести дію з монастирської келії і з царських палат у провінційну готель і в покої правителя-городничого?
Одне знаменна збіг «Ревізора» з «Борисом Годуновим» вже було зазначено; німа сцена, завершальна комедію Гоголя, відповідає фіналу Пушкіна: «Народ мовчить». Оніміння завершує і «Комедію про справжню біді Московської держави…», і комедію про біду, що потрясла місто, від якого і за три роки не доїдеш до якого-небудь держави. Велике повторюється в маленькому, давнє — в сьогоденні.
Спостереження про художній схожості двох німих сцен, колись зроблене Д. Д. Благим, просто чудово. Але настільки істотне збіг сцен навряд чи може бути випадковим і одиничним.
Від «німої сцени» — назад, до початку дії: городничий — одноосібний правитель ввіреного йому соціуму; він оточений поплічниками, нишком ненавидить його, заздрять йому, але пов’язаними з ним круговою порукою. У нього є дочка-наречена, яку він «уявляв ощасливити шлюбом»: городничий — батько, а який батько не порадіє того, що його дочка завоювала серце освіченого юнаки зі столиці! Але: немає нареченого! «Як буря, смерть забирає нареченого…» — скаржиться на межі XVI і XVII століть «царствений страждалець» у Пушкіна. Тут в XIX столітті одноденний наречений дочки Городничого теж погрожує закінчити життя. «І так навіть налякав; говорив, що застрелиться.
Застрелюся, застрелюся, говорить «. І правда, було таке: «Життя моє на волосині. Якщо ви не увінчається постійну
Здогад про те, що Пушкін задумав «Бориса Годунова» саме як народне майданне подання в стилі російського театру XVI-XVII століть, ось уже кілька років тому була висловлена режисером А. Паламішевим. Втім, він же виливається і перед своїм майбутнім тестем, благаючи віддати за нього Марію Антонівну: «Віддайте, віддайте — я відчайдушний чоловік, я наважуся на все: коли застрелюся, вас під суд віддадуть «. Але не застрелився, а так, пококетувати смертю. І не смерть забрала жениха, а краща трійка поштових. «Ворота, Ворота його!»-Волає обманутий не відбувся зятем не відбувся тесть і, згідно ремарці Гоголя, махає рукою, простягає слідом безстидники руку. А поштмейстер йому: «Куди повернути! я, як навмисно, наказав доглядачеві дати кращу трійку; рис попало дати… «Зник наречений. Випарувався.
Обійшлося без смерті, нею тільки погрожували. Але справа обертається ледь не більш страшно. Смерть, забирає нареченого, як буря, — біда і тільки біда, тут же лихо та ще й жах ганьби, «безприкладна конфузія» поруганного сімейного вогнища: поманив та й кинув.
Зараз, в той час, коли «Ревізор» написаний і коли відбувається дія, городничому років 50. Він народився, отже, в кінці XVIII сторіччя, при Катерині II. Він був юнаком, коли настав XIX століття: смерть Павла I, «днів олександрових прекрасний початок» . На щось сподівалися, сподівалися на внутрішньополітичні реформи. Інтелігентна і напівінтелігентного Росія читала «Бідну Лізу» Карамзіна.
Читали і плакали: в моду ввійшла «чутливість».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)