Сценарій «Все на землі — від матері»
Сценарій
До свята МАТЕРІ
В Комунальному закладі Сумської обласної ради
Роменській ЗОШ-інтернаті 1-ш ступенів для дітей-
Сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Імені О. А. Деревської
6.05.2011 р.
Актова зала прикрашена повітряними кульками, словами та плакатами про маму, квітами, дитячими малюнками.
1 БЛОК
Звучить лагідна мелодія:
1 вед. Все від матері: слово, казка, правда, пісня і хліб.
Перша ластівка в небі, і спів солов»я…
Все від матері: мужність, радість і перший політ.
І, як мати
2 вед. Можна на світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,
Можна пройти крізь пустелі і хащі,
Тільки без мами не можна нізащо!
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!!!
1 вед. Як добре нам жити і знати,
І вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як МАТИ,
Немає у світі для нас.
2 вед. Вона, мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
1 вед. Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце,
Розквітає
Рідна рука.
2 вед. Мама… Мати…Матуся… Скільки спогадів і тепла таїть це магічне
Слово, бо ним звертаємося до найближчої, найдорожчої, наймилішої
Для нас людини.
1 вед. Мама… У всі часи всі народи величали її, як найбільшу святиню.
Вона — корінь життя, Берегиня роду людського.
Ми складаємо шану і дяку всім матерям. Бо, як вічне життя на землі,
Так вічна МАТИ — символ Добра, Миру, Щастя.
Звучить пісня » » у виконанні сімейного дуету
Володимира та Світлани МОМОТІВ.
2 вед. У маминих очах любов — як цвіт лілеї,
Та біль тривог — це бачимо не раз.
Коли нам гірко, ми ідем до неї,
Не забуваємо її в солодкий час.
1 вед. Праведну любов, яку берем в дорогу,
І доброту від матері дано.
Куди б не йшли, тамуючи тривогу,
Усюди світить мамине вікно.
2 вед. Мамо, тобі низесенько вклонюсь,
Мамо, на рідні руки нахилюсь…
Мамо, пробач мені щоденний гріх,
Мамо, ти найдорожча за усіх…
1 вед. Моя наймиліша з усіх людей ненька,
Тиха, мов голубка, щира і миленька.
Нема в цілім світі, всім я зізнаюся,
Кращої, ніжнішої, ніж моя матуся.
Виходять на сцену дітки молодших класів :
1. Якось я спитала у весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято мами.
2. Поспішають квіти проростати,
Поспішають журавлі вертати,
Поспішає сонечко теплішать,
Поспішають дітки розумнішать.
3. Як добре нам жити і знати,
І вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мати,
Немає у світі для нас.
4. Вона, мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
5. Пам»ятаймо, любі діти,
Пам»ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі
Найдорожчі — наші мами.
6. Нам, маленьким і дорослим,
Все дають вони з любов»ю.
Ніжне серце, світлий розум,
Силу нашому здоров»ю.
7. Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був до мами.
Радість маєм чи тривогу,
Серце мами завжди з нами.
8. Де сини її та дочки —
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово — МАМА.
9. Це з матусиних рук сходить сонце моє,
Щоб ясніше дорога у світ пролягла.
Мов з-під серця у неї джерелечко б»є,
Щоб напився я світла, снаги і тепла.
10. Ще в колисці немовля
Слово «мама» промовля.
Найдорожче в сіті слово
Так звучить у рідній мові:
Мати, матінко, матусю,
Мамо, мамочко, мамусю.
2 вед.
П БЛОК
На екрані — фотографія О. А. Деревської. Звучить музика:
1 вед. Цей травень теж такий пахучий,
Та знову я зітхати мушу…
Що у це свято незвичайне
Ми повним спогадами душу…
2 вед. 6 травня — день народження Жінки-Героїні, Матері з великої
Літери. День пам»яті про Олександру Деревську, про її добрі
Справи, благодійну діяльність. Це свято урочистості всіх її дітей.
1 вед. Її ім.»я, незабутній образ житимуть вічно у серцях міліонів.
Житимуть у пам»яті добрих людей, її дітей, онуків, правнуків.
Це ім.»я стало символом материнського подвигу і самопожертви.
2 вед. Мати-Героїня Олександра Аврамівна Деревська, ця Роменська
Мадонна, проявила велику людяність і чуйність, давши прихисток
І виховавши 48 дітей-сиріт різних національностей. Вона першою
В Україні у себе вдома створила сімейний дитячий будинок.
Читець: До тебе, Мамо, звідусіль привіти
Летять з вітрами кожної пори…
Гойдають верби над Сулою віти,
Зорять з небес твої рідненькі діти, —
Ти в тиші з ними знов поговори…
Про ваші біди, як були голодні,
Горох як їли, світлі спориші…
Весь світ тобі вклоняється сьогодні,
Бо образ твій не тане у безодні,
Ти, Олександро, в серці і в душі.
За подвиг твій ми дякуємо, нене,
Тобі — найкращі квіти на землі!
Вже на деревах листячко зелене,
Весна вже тче із сонця гобелени,
І образ твій — неначе уві млі…
Ось ти сидиш, а навкруг тебе — діти,
Як зорі: добрі, щирі і ясні.
Тобі б весніти, жити й молодіти,
Як навесні життям буяють віти, —
Але ж затихли всі твої пісні…
Бо ти пішла за обрії далекі,
Така величнаа, горда і свята,
І щовесни із вирію лелеки
Нам сиплять сум на клени і смереки
Й лоскоче душу пам»ять золота…
До тебе, Мамо, линем, наче грози,
Нехай Твоя погладить нас рука…
Нехай жара, чи сивіють морози,
Тобі всміхнемось крізь роки і сльози,
Бо ти єдина — МАМА ДЕРЕВСЬКА.
1 вед. Сьогодні у нас в гостях діти, онуки, правнуки Олександри Деревської
____________________________________________________________
____________________________________________________________
2 вед. Олександра Аврамівна прожила складне і напружене життя. Та не
Скорилася негараздам. Над усе вона прагнула мати свою повноцінну
Сім»ю, тоді й вирішила брати додому сиріт. Оточувала всіх
Материнським теплом, турботою і ласкою… Недосипала ночей,
Недоїдала, ледь зводила з чоловіком кінці з кінцями…
1 вед. Здавалося, все складалося гаразд, але чорним птахом вірвалася у
У людські долі жорстока війна. Вона принесла людям багато горя,
Зла і нещастя. Посіяла смерть на нашій рідній землі…
2 вед. Боролася за своє життя і життя дітей і Деревська. У її скромній оселі
Діток добавлялося і добавлялося. У сім»ї ставало тісно, наче в
Рукавичці: українці, росіяни, білоруси, цигани, вірмени, татари,
Казахи… Перегорнемо уявно життєві кадри…
1941 р.
1 … Одного разу Олександра почула від людей, що маленьке містечко Ставрополь переповнене евакуйованими сім»ями з дітьми. Маленькі бідолахи тісняться на примітивних ліжках, голодують, ходять по місту та просять у мешканців їсти…
…Не зімкнула очей у ту ніч Олександра: думала, зважувала. Серце краялось навпіл… Омеляна вдома не було, порадитися ні з ким.
Але він зрозуміє…
На ранок пішла до переповненого дітьми будинку, хвилювалася, щеміла душа.
— Ви на роботу? — запитав завідуючий.
— Ні, я за дітьми.
— І кого з них облюбували?
— Та я б усіх узяла, але немає можливості…
Раптом у натовпі дітей задзвенів високий голосок:
— Моя мама приїхала! Ось вона! Мамо, мамо!
Я тут, іду до тебе!
Мамочко моя, ти прийшла!
Це була міцненька дівчинка років 4-5, розштовхуючи діток, вона радісно підбігла до Шури, вчепилася ручками в плаття, заглядала прискіпливо та прохаючи, в очі:
— Ви так довго не їхали за мною! Я здала, здала.., ходімо, мамо!
— Це ваша донечка? — запитав завідуючий.
— Ні-ні. Уперше бачу.
І Шура почала знайомитися з дівчинкою. Її звали Ніною.
— Мамо, я тут не сама, з Санькою Рузаєвим. Саня, Саня! Іди до нас! Тут моя мама приїхала!
Із натовпу вибіг світлорусий хлопчина, застиг у погляді на Шуру…
— Саня! Пішли з моєю мамою додому! Мамо, давай візьмемо Саню з нами!
Серце в Шури не кам»яне, воно обливалося кров»ю, сльози мерехтіли на очах, але, разом з тим, радість переповнювала душу… Вона не зможе відмовити цим двом сиротам…Гріх! Такий камінь не зможе носити в собі, картатиме…
Ось і взяла — обох!
Коли приїхав додому Омелян, його зустрічало вже п»ящірко дітей…
1942 р.
2. У 1942 році в сім»ї з»явилося ще декілька діток із блокадного Ленінграду. В ньому голодуючі люди помирали сотнями, трупи не встигали хоронити. Та і нікому було це робити!
Хто ж якось виживав — були смертельно хворими. Особливо масово захворювали на цингу. Від неї у людини випадали зуби і волосся, гнило все тіло…
Серед ленінградців, котрі попали в сім»ю Деревських, були з цингою, ослабленими і знеможеними — Ліда і Вова — друзі по дитячому садочку в далекому багатостраждальному містечку. Діти були зовсім слабкі, не жильці на цьому світі, — Шура несла їх додому по черзі…
Омелян був приголомшений такою картиною:
— Навіщо ти це зробила — взяла таких хворих! Вони ж не виживуть! А ти ж будеш за них відповідати!
Подружжя не помітили, що всю цю розмову чула 5-річна Ліда, котра стояла на порозі у хаті… І назавжди вкарбувалися в пам»ять їй ті страшні, застережливі слова чоловіка… Все життя носила в серці ту образу на нього та неприязнь, зважувала всі його поступки, і ловила себе на думці, що ніякої поваги у неї до нього не може бути!…
«Мамі важко справлятися з буденними справами, а він нічого не допомагає, не приносить з колодязя води…», — думала Ліда. Чому ж тоді мама носила йому у спальню чисту білизну та смачну їжу?» Ліда бачила, що Омелян інколи навіть шльопав дітей по м»якому місцю та підвищував голос. Тоді мама ображалася на нього, у неї навіть пробуджувалася ненависть до нього.
Жила сім»я біля лісу, де було багато цілющих трав та дерев, і аромат їх полонив кожного, хто ступав на цю землю… Знахарка Єва навчила маму користуватися усім цим багатством, ось і лікувала вона дітей, зокрема, від цинги…
1943 р.
3. Влітку, 1943 року, у другій половині дня, до двору Деревських підійшло троє підлітків.
— Вам кого? — звернулася до них Валя, яка доглядала за меншенькими дітками у дворі.
— Тут живе тьотя Шура Деревська?, — запитав росленький хлопчина.
— Тут. Ну а тобі що?
— А ми — Булатови. Нам у дитячому будинку, у Ставрополі, сказали, що у вас живе наша сестричка Ніна…
Але Ніна, пізнавши братиків та сестричку, кинулась їх обнімати,
Цілувати, а потім щодуху закричала:
— Мамо, мамо! Ось мої — Миколка, Митяка і Марійка!!!
Пізніше виявилося, що підлітки втекли з дитячого будинку, перебрались через Волгу — у пошуках сім»ї Деревських…
Не можна сказати, що поява цілої групи дітей дуже обрадувала Олександру та Омеляна, але дітей прийняли, пригостили пареним горохом та гарбузовою кашею. Подружжя було розгублене: умови сім»ї — важкі… Як прохарчувати її та ще з трьома?.. Омелян спочатку запропонував повернути їх назад, в дитячий будинок, але Шура заперечила:
— Уяви собі, яке то горе їм буде, коли їх знову розлучать? До того ж вони тепер не повернуться в дитячий будинок, а будуть бродити, будуть голодати, а можуть і загинути…
А я поїду в райцентр клопотати про допомогу на них, дасть Бог, — чогось доб»юся. І Омелян вкотре погодився…
1 вед. Скільки було в сім»ї дітей, стільки і доль, стільки і врятованих
Дітей. По-різному попадали діти в сім»ю Деревських. Олександра
Брала і виходжувала тих, кого інші опасалися брати:
Найменшеньких, найслабших, часто безнадійних дітей…
2 вед. Одна із доньок скаже пізніше:
Наша МАМА роздала нам по частинці своє велике материнське
Серце… Мама всю себе віддала нам, дітям. Це стояло їй здоров»я
І життя… Ніжна, лагідна, погляд так і віддає ласкою і теплом.
Здається, всіх обігріла б, захистила б від горя і біди…
1 вед. Дитинство, де ти? З веснами пішло?
Лишило в серці сяйво ДОБРОТИ…
Сім»ї вогонь отой, що кожен віднайшов,
В душі назавжди збережемо: я і ти.
Звучить пісня у виконанні сімейного дуету В. та С. МОМОТ.
2 вед. Сьогодні наша школа, наша родина — святкова і урочиста.
Тут веселі діти і добрі педагоги, багато всього цікавого,
Аякже, — незвичайна велика родина, яка живе за принципами
Сім»ї Деревської, де прихисток знайшли діти з різних міст і
Сіл. Тут ми радіємо і сумуємо, навчаємося добра і милосердя,
Виховуємо в собі ніжність, людяність і вміння бути Людиною.
1 вед. А коли огортає печаль, як це буває пізньої холодної осені,
Посилаємо погляд до Бога, просимо в нього терпіння і чекаємо від
Нього взаєморозуміння і допомоги.
Вірш «Чекаємо добра» читає Харченко Оксана
2 вед. Мама, матуся! Скільки тепла і ласки таїть це магічне слово! Бо
Називає людину, чия любов не знає меж. Мама — це той дужий
Птах, що розкрив крила, дав дорогу в життя… Той птах, котрий
Захищає від палючого сонця і суворого вітру, від злого слова.
Це людина, перед якою ми у вічному неоплатному боргу…
Звучить музика
Діти дарують гостям квіти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)