Чорнобильська трагедія
Минуло 26 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об’єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю. Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам’ятає мо тих, хто пiшов у вогонь, — вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна: Рахунок буде 904.
Всiх поiменно у незабуття. I буде суд, який поверне вiру,
Людству вiдомi прiзвища всiх героїв-пожежникiв, якi першими стали до бою з непокiрним реактором. Серед них i прiзвище Володимира Правика. Кiлька рокiв тому вийшла книга «Я писатиму тобi щодня» — це 800 листiв, якi Володя вiдiслав своїй Надiї за 4 роки i 4 мiсяцi їхнього кохання.
Ось один iз них: «Живу я добре. Поселили нас у клiнiцi для огляду. Тут усi, хто був тодi там.
Так що менi весело, адже весь караул тут при менi. Ходимо, гуляємо, милуємося вечiрньою Москвою. Одне
I це триватиме, мабуть, мiсяцiв пiвтора-два. На жаль, тут такi закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надiйко, живи у батькiв у Городищi.
Я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща пiдшукає менi роботу, щоб я мiг перевестися. Надiйко, ти читаєш мого листа i плачеш. Не треба, витри слiзки, все обiйшлося добре, ми ще проживемо до ста лiт, i донечка наша ненаглядна тебе переросте разiв у три Скiльки треба мужностi, людяностi, любовi, щоб так спокiйно висловити своє останнє слово прощання.
А в цей час виходить Указ Президiї Верховної ради СРСР про присудження В. П. Правику за мужнiсть, героїзм i самовiдданiсть, виявленi пiд час лiквiдацiї аварiї на Чорнобильськiй АЕС, звання Героя радянського Союзу. Посмертно. Це лише один приклад змарнованого життя.
А скiльки їх було?