Хто украв щастя? Твір за драмою І. Франка «Украдене щастя»
Драма «Украдене щастя» — один з найкращих творів Івана Франка. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. І. Франко, людина дуже чесна й прямолінійна, ставить у драмі питання: хто винен у трагедії Миколи, Анни і Михайла, у тому, що у них украдено щастя?
Перед читачем та глядачем проходить життя трьох персонажів; Миколи Задорожного, його дружини Анни і її коханого — жандарма Михайла Гурмана. Ми розуміємо, що трагедію переживають усі три герої. їхнє життя протікає у типових умовах життя галицького села. Щоб заволодіти
Дізнавшись про те, що Михайло повертається додому, живий, боїться Анна помсти, бо Михайлові клялася, присягала: «…радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану». Змагаються в її серці кохання до Гурмана та правила шлюбного закону. Каже ця змучена жінка: «Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. В мене є чоловік шлюбний.
Я йому присягала і йому додержу віри». Постає перед нами трагічний образ жінки-страдниці, благородної, правдивої, з чистою душею — натури, що
Навіть сни їй сняться, які пророчать сльози, напасті та смерть.
Украдено щастя і в Михайла, бо цісарське військо морально зіпсувало селянського хлопця, а служба в жандармерії спотворила кращі риси його характеру. Украдено щастя, бо розлучено його з коханою дівчиною. Тому і здаються такими гіркими його слова: «Двоє мерців зійшлися, що за життя любилися і по смерті одно за друге не забули, а зійшовшися, не мають що ліпшого робити, як сваритися».
Кипить в душі Михайла справедливий протест і гнів, спрямований не тільки проти затурканого, спокійного Миколи, а й проти братів Анни, які з вузькоко-рисливої мети віддають сестру за нелюба.
Украдено щастя і в Миколи Задорожного, чоловіка Анни. Не винен він у тому, що ця жінка стала його дружиною, адже він кохав її, був завжди вірним. Образ Миколи — це образ затурканого галицького селянина з обмеженим, патріархальним світоглядом. Микола несе тяжкий хрест несправедливого звинувачення у вбивстві та пограбуванні, переслідуваний владою, не може захистити себе. Особисте життя зруйноване, його зраджено у найкращих почуттях.
Він, пригнічений непомірним тягарем життєвого краху, ламається. Проте він не позбавлений почуття людської гідності, він здатний захистити честь своєї сім’ї, хоч і в дуже жорстокий спосіб. Зіткнувшись із несправедливістю, підлістю, Микола губить свою душу.
Кожен з цих героїв по-своєму позбавлений щастя. Драматург пояснює це причинами соціального характеру: зажерливістю братів Анни, політичною безправністю, затурканістю селянства , нестерпним гнітом, експлуататорським ладом і його страшними нормами і забобонами.
І тому звивається кохання Анни, мов голубонька у небо, наперекір усьому, незважаючи на пересуди, навіть незважаючи на свого чоловіка, бо Михайло для неї все: «і світ, і люди, і честь, і присяга!» Тяжко переживає це Микола, бо він не винен у нещасті дружини, починає пити, продавати по частинах господарство, але й тоді намагається захистити честь своєї сім’ї. І вбивство Михайла Гурмана, жандарма та коханця Анни, — це ніби виклик суспільству та своїй долі. Тому і вибачає йому це вбивство сам Михайло, говорячи: «Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася!»
На якийсь час повернули своє кохання, своє украдене щастя Михайло та Анна, забравши його у Миколи. Та недовго були вони разом, бо щастя не можна вкрасти в іншої людини, залишивши її у розпачі та смутку. Все ж таки не можна ламати шлюбної присяги, як це зробила Анна, кинувшись в обійми свого коханого, хоч і було це кохання єдиним справжнім щастям.
Украдено щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія — як яскравий звинувачувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, застарілих традицій, що стояли на шляху до щастя трудівника.