Твір по дилогії Бориса Грінченко «Серед темної ночі»
Сама назва твору досить символічна: письменник показує темряву зубожілого села, де постійно точаться сварки та бійки, дикі розгули, руйнується моральність. У старого селянин» Пилипа Сиваша три сини — три різні долі села, що починає руйнуватися. Старший син Денис, не гребуючи ніякими засобами, пнеться у «заможні хазяї», середульший Роман відбув солдатчину, потинявся у місті, повертається на село і веде паразитичне життя. Солдатчина і служба в місті скалічили його душу.
Енергійний, кмітливий, розумний, він стає на хибний шлях, стає
Роман вважає себе вже не селянином, говорить суржиком, знівеченою мовою, селян називає «репаною мужвою», починає пиячити, красти, перепродувати батькове добро. Згодом сходиться з конокрадами і, впійманий на гарячому старшим братом Денисом, потрапляє на каторгу до Сибіру. Менший брат Зінько намагається жити чесно, прагне захищати інтереси селян.
Його хвилює «чого так люди живуть», «чого не можна кращого порядку завести». Це тільки болючі запитання.
А де шукати вихід? Глибиною трагізму вражає читача доля Левантини. Вічна наймичка, сирота, красива
Після смерті дитини Левантина тікає з села, шукає долі в місті. І знову сходиться з Романом, тягнеться до нього, хоче бути щасливою. В епілозі письменник робить узагальнення про світ кривди і зла, де люди зробили собі з широкого і ясного світу «тісний світ неволі й темряви, звірячої боротьби за шматок хліба, за право жити». Лишається зі своїми роздумами Зінько Сиваш: «Люди самі такий лад проміж себе завели, що як кому так і гарно серед його жити, а як кому так ніяк не можна жити».
Як знайти той шлях, де та сила, яка виведе людей до нового життя? Цими думками живе і постійно мучиться Зінько.
Письменник прагне змалювати позитивний образ, показати, як Зінько стає оборонцем скривджених селян. Сам він привабливий, відчуває красу природи, принаду людської праці, тягнеться до людей. Зінько розпочав відкриту боротьбу проти багачів, які вирішили захопити громадську землю нечесним шляхом, діють підступно і організовано. Старший брат Денис намагається залучити Зінька до своєї компаній а коли той відмовляється, його звинувачують у вбивстві і відправляють до тюрми. «Де ж та правда,- думає Зінько, сидячи у в’язниці,- коли можна карати чоловіка за ніщо?
Нащо ж тоді весь цей лад на світі, весь цей порядок, коли через його можна карати, мордувати невинних?.. А коли так, то навіщо людям ці всі суди, ці всі начальники?»
Зінько Врешті-решт лишається на «розпутті» своїх дій. Він не бачить шляху, який може привести людей до щастя. Узагальнюючи, учитель має сказати, що Б. Грпменко працював у складну епоху.
Вся його письменницька і громадська діяльність була цілеспрямованою, потребувала значної витримки і мужності. Були у митця і високі злети, були й помилки, проте він завжди дбав про людське добро і діяв на користь рідного народу, знедоленої України. ї. Франко у листі до письменника писав:
«Сміливість, з якою Ви виступали не раз у справах, про які ніхто інший не важився заговорити, вказувала в Вас чоловіка, в якому, крім літературного талану, був також публічний діяч. Розширення ж Вашої діяльності на поле наукове, на поле фольклору, літературної критики та язюшзнавсгва збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас».
Саме так ми й повинні дивитися й оцінювати тяжкий життєвий шлях і велику творчу діяльність цієї невтомної людини, видатного і громадського діяча, який всі свої сили поклав на олтар рідної України. ї його слова цілком справедливі: «Я недурно невтомно робив».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)