Вивчення творчості Олександра Олеся в 10 класі
Посеред літа 1944 року далеко від рідної землі, на чужині, помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, Художник закінчував портрет. Поет довго вдивлявся в нього і потім слабкою рукою підписав: «Олесь».
Це був останній автограф Олександра Олеся.
1878 — 1944
Народився в Кризі . Батька не стало, коли хлопчикові було 11 років. Мати родом з Харківщини. Тут часто бував у діда.
У 4 роки навчився читати. Перший вірш написав російською мовою у 9 років. Вдома був «Кобзар», який добре знав.
У 14 років — Харківське
Вступив до Київського політехнічного інституту, але не мав змоги заплатити за навчання. У 1903 році — став студентом Харківського ветеринарного інституту. Весь час працював.
Брав живу участь у студентському громадському житті.
У 1903 році поїхав до Полтави на відкриття пам’ятника І. Котляревському. там познайомився з багатьма письменниками. Часто бував у Алчевських, де читав свої вірші. Але коштів на випуск власної книги не мав.
Перша книга таки вийшла у 1907 році в Петербурзі,
Був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Леся Українка визнавала, що «він випередив її як ліричний поет».
Після революції виїхав за кордон спочатку як аташе. Додому не повернувся й залишився на чужині в добровольному вигнанні. Дуже шкодував про це пізніше.
За кордон виїхали дружина і син Олег.
У перші роки перебування за кордоном виявляв громадську активність. Редагує емігрантські журнали. У 1923 році переїхав до Чехословаччини, з 1933 року мешкає в Празі.
Якийсь час був головою Спілки українських письменників і журналістів у Празі. Дуже журився за батьківщиною:
О, принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її і так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!
Жив переважно в полоні своїх страждань і суму. Ностальгія давила його. Дізнавшись про загибель сина Олега у фашистському концтаборі Заксенхаузені, втратив свідомість і прожив після цього недовго. Друзі поховали поета на празькому кладовищі Ольшани.
Через 4 роки померла дружина, її поховали у тій же могилі, що й чоловіка. Залишився син Олександр Олександрович Кандиба — який і сьогодні живе у Празі.
Творчість:
Виразно поділяється на два періоди:
1. Між революціями 1905 і тысяча девятисот семнадцатого років
2. З 1919 року
Перший період: поетичні збірки «З журбою радість обнялись» , «Будь мечем моїм!» , «Книжка третя» , «Драматичні етюди» , «Поезії» , «На хвилях» ,.
Перекладач: 1912 — «Пісня про Гаявату» Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, арабські казки тощо.
В еміграції: «Чужиною» , «Княжа Україна» , «Поезії» , «Кому повім печаль мою?» , поема-реквієм «Терновий вінок» , поема-збірка «Цвіте трояндами» . Залишилися неопублікованими кілька збірок поета, що охоплюють творчість останніх років. Низка сатиричних п’єс. Більшість із них загублені, але є надія, що вони віднайдуться, як і поетичні збірки.
Останній спалах творчості — драматична поема «Ніч на полонині» , яка дуже популярна у Словаччині.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)