Історія Придніпров»я
З 1927 р. у зв’язку з будівництвом Дніпрогесу починається активне вивчення слідів древніх людей по всьому Дніпру. До 1990-го років зроблені воістину революційні знахідки, що дозволяють відповісти на багато запитань давньої історії. Огляд культур Надпоріжжя можна уявити по колекціях Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
Зокрема, по унікальній колекції кам’яних бабів , що знайомі кожному жителю міста. Найбільш обжитими були території сучасної Ігрені , — тут поселення з’являються в Неоліті ; острова Монастирського
У мезоліті відбувся перехід від привласнювального до відновляючого способу ведення господарства. Ускладнилася техніка полювання , приручаються тварини, з’являється землеробство і рибальство. Розширюються уявлення людей про світ.
Так, в Осокоровській балці Дніпропетровської області в мезолітичному поселенні знайдені раковини із Середземного
Деякі кістяки носили елементи військових ушкоджень . Найбільш цікавий висновок антропологів: поховання на річці Дніпро належать негроїдній расі! Яка драма розігралася тут 10 тис. років тому? Другий могильник був знайдений біля села Військове нижче по Дніпру. Кістяки цього поховання також знаходилися в позі ембріона, на кістках видніються сліди зв’язування, також виявлені наконечники стріл, але поховання належить європеоїдам.
При цьому як у першому, так і в другому випадку відсутні поховання жінок і дітей. З VІІ тис. до н. е. обживається територія сучасної Ігрені. В ІV тис. до н. е. в Надпоріжжі з’являється середнєстогова культура . Вже тут формуються майбутні кочові культури. У противагу існуючій в лісостеповому Правобережжі Трипільській культурі хліборобів, вихідців з Балкан, степова зона Правобережжя є батьківщиною індоарійських племен. В ІІІ-ІІ тис. до н. е. Надпоріжжя — один з ареалів племен ямної культури — проіндоєвропейські племена скотарів.
Ареал їхнього розселення — від Уралу до Молдови. Степи України саме при ямниках покриваються численними курганами — пов’язаний із сонцем культ, подібний до пірамід Єгипту і зиккуратів Месопотамії, що також з’являються в цей час. З ямною культурою пов’язана й унікальна знахідка — Керносівський ідол. Він знайдений випадково у вересні 1973 року в селі Керносівка Новомосковського району і в даний час експонується в Дніпропетровському історичному музеї.
Це сакральне зображення, цілком ймовірно, одного з верховних божеств давньоарійських племен середини ІІІ тис. до н. е. Цікаво те, що на цій антропоморфній стелі об’єднані в єдину композицію усі відомі раніше елементи: фаллична сцена, сцена полювання, космогонічні уявлення, символи влади. В Середині ІІ тисячоріччя до н. е. давньоарійська спільність розпалася: частина аріїв брала участь у захопленні Індії, ямники ж, мабуть, сформували перший історичний етнос на Україні — Кіммерійців. На території Дніпропетровська відомі їхні поселення в районі парка ім.
Шевченко і курган Сторожова могила . Скіфи, що віддавали перевагу широкому степу, не залишили тут значних пам’ятників. Їх багаті царські могили розташовані біля міста Нікополя й Орджонікідзе. У Дніпропетровську сліди скіфських поселень знайдені при розкопках на вулиці Барикадній й у районі Нагорного ринку . Наступний етап — період Великого переселення народів, в результаті якого степове населення було витиснуто. Письмові джерела говорять про те, що етнічна історія степового Надпоріжжя в часи Великого переселення народів і раннього середньовіччя була вкрай складною і простежується лише за допомогою археології.
У районі Дніпропетровська і його околиць досліджені залишки поселень слов’ян на півострові Ігрень, острові Каменуватому, у с. Волоському та ін. Тут знаходилася зона контактів між народами степу і культурами слов’ян. Період ІІ-V ст. пов’язаний з племенами Черняківської культури, яку, з деякою обережністю, можна назвати протослав’янською. Велика частина знахідок зроблена на правому березі Дніпра , суцільній лінії поселень від Кременчука до села Кирилівка Запорізької області.
Для Дніпропетровського регіону — це залишки поселень біля Лоц-Кам’янки і на Ігрені, околиці від с. Волоського до с. Військового. Для поселень, переважно неукріплених, було типовим розміщення на схилі берега ріки. Особливий характер має поселення в с. Башмачка . Його центральна частина укріплена, на ній споруджене невелике городище . Відразу знайдений гігантський горн. Очевидно, тут була особлива майстерня.
Цікаво, що місцеві жителі підтримували торговельні відносини з грецькими колоніями Причорномор’я. Знайдено залишки амфор, а в Могильнику села Волоське — римські монети. Городище в с. Башмачка на початку, швидше за все, мало дерев’яні стіни. Пізніше — кам’яні, укріплені вежами і ровом, що був викладений каменем.
У центрі зміцнення знайдена основа наземної прямокутної будівлі , певно, не призначеної для житла . Можливо, це один з перших храмів. Зміцнення дуже нагадує римське з північного Причорномор’я — ще один слід тісних контактів зі середземноморськими культурами. Поселення в с. Башмачка було, мабуть, центром одного з черняківських племен, місцем проживання вождя і його дружин . Занепад черняківської культури пов’язаний з появою в Наддніпрянщині гунів . З цього часу поселення в с. Башмачка переживає ряд нападів. Історик А. Смиленко припускає, що саме тут проживав антский вождь Бож і його 70 вельмож, про яких говорить готський історик Йордан, описуючи війну готського короля Вінітуарія з антами . Готів, у свою чергу, розбили гуни, які воцарилися в цьому регіоні.
У кочовому похованні, знайденому на Ігрені, була виявлена золота інкрустована діадема. Новий період пов’язаний із розселенням Слов’янських племен У Надпоріжжі. Це — період конфліктів хліборобів-слов’ян з кочівниками: у середині VІ ст. — з аварами, VІІ ст. — з болгарами, з кінця VІІ ст. — з хазарами. У цей період знову обживаються території сучасних районів Ігрені і с. Волоського. Останні навіть стають центром виготовлення прикрас із золота і срібла.
Населення цього періоду ототожнюють з літописними уличами, про які Іпатіївський літопис повідомляє, що вони жили «по Бугу и по Днепру и приседяху до Дунаеви… оли до моря». З ними зв’язують так звані «поля поховань» у Надпоріжжі — обряд тілоспалювання, залишки якого виявлені в поселенні на Ігрені, о. Сурському та ін. В цей же час з’являється прообраз Запорізької Січі — унікальний для Східної Європи військовий укріплений табір біля с. Вознесенка . У X-XІ ст. Надпоріжжя опинилося за межами зміцнень Київської Русі, що проходили по річці Рось. Але до XІІ-XІІІ ст. починається новий етап колонізації . Їхня особливість — немає укріплень.
Для багатьох поселень характерним є металургійний промисел, але основним зайняттям, мабуть, був перевіз через р. Дніпро. По Дніпру проходили важливі торговельні шляхи з півночі на південь — соляний «з варяг у греки», і тут був останній безпечний етап перед порогами. Цим шляхом йшов київський князь Олег. По легенді тут Княгиня Ольга по дорозі в Константинопіль рятувалася від бурі в стінах монастиря, заснованого візантійськими ченцями ще в ІX в. на Монастирському острові. У 972 р. недалеко від території сучасного Дніпропетровська на Ненаситенському порозі загинув, повертаючись після поразки в Болгарії, князь Святослав.
У 988 р. до цього ж острова пристали челни князя Володимира Великого, котрий йшов у похід на Корсунь . Причини широкого заселення території слов’янами пов’язані з посиленням феодалізму в Київській Русі, неспокійним періодом феодальних війн і т. д. Літописи повідомляють про появу в степах войовничих «бродників» — прототип козацтва. Надпоріжжя, можливо, було також пов’язане з ними. З кочівниками-половцями, що у XІІ ст. доходять до ріки Оріль, «бродники» підтримували мирні відносини, зберігши зв’язки і з Наддніпрянщиною.
Надпоріжжя стало ареною боротьби між русинами і степовиками за панування над торговельним шляхом. Через пороги челни доводилося перетаскувати, і степовики чекали багатий видобуток. У 1152 р. російські дружини розбили половців біля рік Орель і Самара, а в 1183 р. там же хана Кобяка. У 1185 р. там закінчився поразкою похід князя Ігоря Святославовича — хан Кобяк відігрався за свою поразку.
В другій половині XІІ сторіччя на ріках Оріль і Самара затверджуються половецькі кочовища. Від порогів у 1223 р. вирушило востаннє об’єднане російське військо в степ, щоб скласти голови в битві з монголами біля ріки Калки. І звідси ж восени 1240 р. хан Батий почав свій похід на Київ і далі — у Західну Європу. У цей час гинуть поселення, що розташовувалися на території Дніпропетровська: на острові Монастирському і на Ігрені, де уздовж ріки Самара в XІІІ в. розташовувався важливий торговий центр .
(1 votes, average: 5,00 out of 5)