«Вишневий сад» як приклад чеховської п&;apos;єси
Згадаймо оповідання А. П. Чехова. Ліричний настрій, пронизлива смуток і сміх… Такі і його п’єси — п’єси незвичайні, а тим більше здавалися дивними чеховським сучасникам.
Але саме в них яскравіше і тлубже найбільше проявилася Акварельний фарб письменника, його проникливий ліризм, його пронизує точність і відвертість.
Будь-яка п’єса Чехова має кілька планів, і те, що говорять герої, — аж ніяк не те, що приховує за їх репліками сам автор. А те, що він приховує, може бути, зовсім не те, що він хотів би донести до глядача… Від
Наприклад, Вишневий сад сам автор назвав комедією. Але ж п’єса-то сумна! .. Так у чому ж справа?
Як відомо з самого початку, маєток приречене; приречені і герої — Раневська, Гаєв, Аня і Варя — їм нема на що жити, нема на що сподіватися. Пропонований Лопахін вихід для них неможливий. Сад для них символізує минуле, якусь давню, прекрасне життя, коли все було легко і просто, і навіть вміли сушити вишню і возами відправляти до Москви… Але тепер сад постарів, врожайні роки рідкісні, спосіб приготування вишні забутий… Постійне неблагополуччя відчувається
Непереконливі і слова Петі Трофимова вся Росія наш сад, треба працювати.
Адже сам Трофімов — вічний студент, який ніяк не може приступити до якої-небудь серйозної діяльності. — Негаразди і в тому, як розвиваються відносини між персонажами, і в їх розмовах. Кожен говорить про те, що його цікавить в даний момент, і не слухає інших. Героям Чехова властива трагічна глухота, тому в діалогах мішається важливе і дрібне, серйозне і дурне. У п’єсі, як і в людському житті, перемішані обставини трагічні і комічні . Скрізь видно розлад, навіть у тому, що слуги ведуть себе, як пани.
Фірс говорить, порівнюючи минуле й сьогодення, що все враздробь. Існування цієї людини ніби нагадує молодим, що життя почалося давно, ще до них. Символічно й те, що його забувають у маєтку…
І знаменитий звук розірваної струни — це теж символ. Якщо натягнута струна — готовність, рішучість, дієвість, то що лопнула — кінець. Правда, є ще неясна надія, адже пощастило ж сусіднього поміщику Симеонова-Пищику: він не краще за інших, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця. Аня — та просто впевнена в майбутньому. Але везіння — це випадковість, яку не треба зводити в абсолют; Аніна ж впевненість — від молодості.
П’єсами Чехова взагалі не властиво розставляти акценти, давати однозначні характеристики і чітко визначати майбутні шляхи.
Життя і сумна, і весела. Вона трагічна, непередбачувана, — про це і говорить письменник у своїх п’єсах. І тому так важко визначити їх жанр — адже автор водночас показує всі сторони нашого життя…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)