Людська порядність і байдужість
Твір За оповіданням «Федько-халамидник». В. Винниченко Народився ус. Великий Кут Херсонської губернії. Навчався у класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність.
У 1900 році склав екстерном іспити у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. У 1902 році заарештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання у Києві. 1905 року все ж таки складає іспити і отримує диплом про вищу освіту. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати
У 1919 році був змушений емігрувати. Жив у Австрії, де працював редактором тижневика «Нова доба», а потім у Франції. Помер у с. Мужен на півдні Франції.
В. Винниченко — один із найкращих українських прозаїків , твори якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургів, чиї п ‘єси свого часу ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші твори: повість «Краса і сила» , романи «Сонячна машина» , «Слово за тобою, Сталіне!» , «Записки кирпатого Мефістофеля»
Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання «Федько-халамидник». Письменник іумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі… дітей, Федька і Толика. Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником.
Ми зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомогало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.
Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі.
Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг… «В цей час надсунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: «Толю, Толю!.. Подай палицю свою…
Я вилізу…» Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї.
Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне… він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і «побіг грати з чижиком».
Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за так негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)