Мої міркування після прочитання оповідань С. Васильченка

Душа нашого українського народу наділена лагідністю природним тактом,: тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору , змалював життєві комічні ситуації .

Оповідання «Свекор» знайомить нас з малим Васильком, який «завжди викликав усмішку в дорослих» через його сердите «старування». У сім’ї вже звиклися з цією вадою малого сина і тому ставляться до неї з іронією. Ми неначе

потрапляємо у лагідно-мудру атмосферу родини, сповнену і піклування, і любові, і незлого кепкування над Васильковою «старечою» розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом та гриманням тут не зарадиш, тому жартівливими хитрощами доводять «свекра» до розуміння та признання через сльози: «Я ма-а-лий ше!»

Не можна без сміху читати оповідання «Басурмен». І хоч описано у ньому незначний епізод сварки малого Семена із заклопотаною матір’ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла і народної мудрості в кожному рядку! Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на «басурмена» , але серцем намагається дати

йому розуму. Вона залякує пеклом сина, цю «хрещену тварюку», і туг же «лагідним, тихим голосом» застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцювання за цигарку, і виганяння з хати «до басурменів» — це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його Душу, його майбутнє.

Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким стає у власній уяві бешкетник Семен.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Мої міркування після прочитання оповідань С. Васильченка