Методичний супровід формування та розвитку компетентності педагога шляхом самоосвіти
Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці. Сучасна методика управління школою пропонує керівникам загальноосвітніх закладів розробити «Програми зрощення педагога». . Головним у цій програмі є уміння керівника — розгледіти, а іноді — відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити
Початок роботи потребує чіткого визначення: на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час; наскільки він здатен до зростання; чи здатний до самоосвітньої діяльності; якої саме методичної допомоги він потребує тощо. Некомпетентність професійна є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань, тож почнемо з визначення цього терміну. Враховуючи дуже схоже трактування понять «компетенція»,
Оскільки урок — це головний простір для учителя й аналітичної роботи адміністрації школи, то на шкільному етапі діагностики звичайний для кожного адміністратора внутрішкільний контроль вже є видом діагностики професійної компетентності педагогічних працівників. Адже, за словами В. О. Сухомлинського «учитель повинен більше працювати не на уроці, а готуючись до нього». Спостереження і вивчення документації, бесіди і анкетування та їх правильний аналіз допоможуть визнати рівень майстерності вчителя.
Проаналізувати отримані дані, і визначивши рівень майстерності вчителя, доцільно використати критерії якісних результатів діяльності вчителя, які допоможуть провести своєрідний моніторинг, наскільки творчо працює вчитель. Наступним кроком буде визначення утруднень учителя у навчально-виховному процесі. Компетентність не означає відсутності утруднень у вчителя під час виконання своєї ролі, як предметника, так і вихователя.
Труднощі у вчителя в школі найчастіше викликають зовнішні чинники. Вони залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності. Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності вчителя вбачаємо у самоосвітній діяльності. Самоосвіта педагога — свідома діяльність з удосконалення своєї с особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості.
А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково — поступовий. На підготовчому етапі волику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. Головним етапом підготовки вчителя до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності , які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, педагогічної майстерності.
Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована . Саме тому виключного значення надаємо програм самоосвітньої діяльності вчителя. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості. За словами Сухомлинського «…немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі». Оскільки творчість — «це діяльн