Твір на вільну тему: Гомер з України
Стояв теплий зорепадний серпень. До златоглавого Києва прибували гості з багатьох європейських країн, щоб узяти участь у Третьому археологічному з’їзді. Всі з нетерпінням чекали урочистої частини, на якій має виступати зовсім незнаний для європейців «Гомер століття», «Боян доби», «сучасний Нестор», «рапсод України»…
Кожному нетерпеливилося, коли ж нарешті завітає «останній з могікан», як образно називали Остапа Вересая. Гості хотіли почути душу й тугу співочого народу на берегах Дніпра, освятитися духом неспокійних
Одне тільки непокоїло Миколу Віталійовича Лисинка: хай би там що, аби Вересая не заарештували жандарми, бо майже кожен його виступ закінчувався ув’язненням. Як тільки-но з’являвся співак на ярмарках Лубен чи інших містечок, урядовці одразу проганяли його чи на кілька діб заточували в карцер, ставлячи умову, що звільнять лише тоді, якщо він більше не з’являтиметься серед людей, не бунтуватиме їх піснями й грою на кобзі. Ретельні охоронці порядку добре знали, який сильний вплив мав на людей Остап Вересай: його тужливі й закличні пісні розчулювали до сліз присутніх,
Майже в усіх містечках Лівобережної України було заборонено грати й співати.
Щоправда, згодом трапився випадок, який значною мірою допоміг ослабити жандармську опіку. 1875 року Остапа Микитовича запросили на з’їзд етнографів та археологів. Виступ Вересая у Петербурзі приголомшив фахівців виконавською майстерністю, багатством пісенної стихії.
Про «Гомера з України» — саме так називали кобзаря тамтешні журналісти — із захопленням повідомили всі петербурзькі газети й журнали. Про успішний виступ «малоросійського характерника» довідалися і в царському дворі. Натомість йому запропонували дати концерт для імператорської родини.
Вражений віртуозною грою і співом простолюдина, цар власноручно подарував Остапу Верасаєві іменну табакерку. У своїх спогадах Вересай згадував:
«Було, піду на базар у Києві, граю, — аж тут поліцай… Хоче забрати в участок. Я вийму табакерку, а він читає на ній: «Кобзареві Остапові Вересаєві од великих князів Сергія і Павла Олександровичів 4 березня 1875 р».
Поліцай поверне табакерку і мовчки відійде: «Не можна його прогнати, він має табакерку з царською короною».Таку милостиню доля пошле через рік. А поки що за ним постійна, стежать всюдиокі жандарми, забороняючи будь-де виступати й грати на кобзі.»
Невдовзі під гучні оплески в супроводі своєї дружини та Миколи Лисенка з’явився кремезний, літніх років чоловік. На ньому була приношена свитина, дебелі, майже до самих колін, ялові чоботи й блакитні шаровари та смушкова шапка, з якою він не розлучався навіть влітку. Чемно відкланявшись шановному товариству, Остап Вересай присів на рипкий стільчик, витер спітніле обличчя, взяв з рук дружини свою вірну супутницю — кобзу, підладнав на ній струни т приструнки і пробіг пальцями.
Віртуозний програш, який започаткував думу «Буря на Чорному морі», одразу ж відтворив в уяві лрисут-! ніх картину розгніваної морської стихії.
Видзвонювала Голосила тужливим криком чайки кобза, піднімаючи на гребнях хвиль бентежний голос співака: «Ізо дна моря сильно хвиля вставає, Судна козацькі-молодецькі на три часті розбиває…». Сім дум та цілу низку жартівливо-побутових пісень проспівав того вечора Остап Вересай. І хоч не всі чужинці добре зналися на українській мові, але майстерне виконання кобзарем народного мелосу відкрило перед зарубіжними гостями всю велич поетики, глибину української пісенної стихії. Концерт пройшов з величезним успіхом.
Відтепер слава про геніального «Гомера XIX століття» облетить увесь світ. Відтак Остап Вересай першим серед українських кобзарів вийшов на широку світову арену. В багатьох європейських країнах і в Америці почали з’являтися статті й окремі видання про унікального співака, фольклорні джерела мелосу і його носіїв, своєрідність пісенного багатства українського народу.
Постать Остапа Вересая яскраво виокремлюється в духовному житті нашого народу. Він мовби увібрав найхарактерніші ознаки кобзарства в ширшому значенні. Народна пам’ять зберегла нам чимало цікавих історій про талановитого кобзаря.
Його ім’я стало символом українського кобзарства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)