Приклад шкільного твору: Людина і природа у творчості М. Т. Рильського
Синьоока Україна, мальовнича Україна!.. Як тільки не називають наш чарівний край! Природа України принадна своїм багатством, магічна у своїй чарівності. Небагатьом щастить одразу пізнати її тайни, не всім вона розтаємничує свої секрети. Лише обдаровані поетичні натури вводить вона у світ чарів своєї краси.
Тільки найглибшим знавцям, найпалкішим своїм оборонцям надає вона право скуштувати нектару своїх щедрих цілющих трав, квітів і плодів, лише їх вона наділяє своїми дарами. Таким шанувальником, захисником і великим знавцем природи був
Той, хто садить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює для століть.
У Рильського своя улюблена тематика. Протягом усього творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови. Нас полонить закоханість Максима Рильського в людину, в красу природи. Кілька поетичних деталей — і ми
Ми збирали з сином на землі каштани, Ми дивились довго, як хмаринка тане…
У центрі тематичних обширів Рильського — людина-творець, її місце серед інших людей, серед природи, її багатий духовий світ. Людина і природа — це одне ціле, яке неможливо роз’єднати:
Скажи крізь муку: я людина! Зрадій крізь горе: я з людьми! «Коли тривоги життєвої…» Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах, Проміння у краплях прозорих заграло І хмари у шати блискучі убрало, І світ стрепенувся мов збуджений птах.
Високу шану природі складає поет кожною збіркою своїх творів. Великою любов’ю до природи пронизані його вірші «Під осінніми зорями», «Троянди й виноград», «Зграя веселиків», «Голосіївська осінь», «В затінку жайворонка», «Яблука доспіли» та ін.
У збірці «Під осінніми зорями» все чіткіше проступає проблема: герой і світ. Герой любить і розуміє природу. Він тягнеться до книги, гармонії, світу високих почуттів, сповідує культ краси. Але щоденне буття сповнене дій, далеких від ідеалу:
В сірі ж дні осіннього болота Нам порок привичний остогид, — Але ним одним живе істота, Тихо мріючи про чистоту і стид.
Найтрагічніше сприймає герой загибель краси. Брудний світ, сповнений п’яного галасу й сміху, не може прийняти красу як норму людського життя. Тому й цей вибух без надії, відчуття невідворотного кінця:
Гей, вина! Потонемо навіки У гріховній, п’яній суєті! Доскажіть, розхристані музики, Як краса конала на хресті.
Зіткнення героя, закоханого в ідеал, із світом, який цей ідеал плюндрує, стає основою цілого «сюжету» — плину думок і почуттів, що приводять ю відторгнення героя від світу.
У вірші «Яблука доспіли» поет милується садом, де гілля вгинається під вагою плодів, налитих соками, зір митця тішиться красою осінніх барв:
Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить…
У вірші йдеться про красу, Душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається і, може, назавжди, зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, який давно став крилатим висловом: «Вміє розставатись той, хто вмів любить».
Біль розлуки. Проте жодного слова докору не вимовляють вуста героя, хоч жаль стискає груди. Ці його почуття поет передає розгорнутим порівнянням: «А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота». Світлим почуттям живе ліричний герой мініатюри «Поле чорніє. Проходять хмари….» Серце його відсвічує радістю: прийшла весна!
Відчувається, що він закоханий у рідну землю, що він любить життя. Хіба ж можна байдуже споглядати весняну красу рідного краю? Тому й вириваються з грудей слова натхненної любові: Земле!
Як тепло нам із тобою.
Вся поезія Рильського з її прозорими тонами й барвами сповнює серце читача радістю життя. Творче життя Максима Тадейовича останніх літ — найвищий розквіт його таланту. Це сходження на мистецькі верховини стало можливим завдяки глибокому проникненню співця в сутність народного життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)