Лоренцаччо герой драми А. де Мюссе «Лоренцаччо»
Презирливо-зменшувальне ім’я, дане оточуючими Лоренцо Медічі, — найкраще свідчення їхнього ставлення до вірному другові флорентійського тирана Алессандро Медічі. Ніхто не здогадується, що пихатий і примхливий, запальний і цинічний Л., наступний за своїм царственим кузеном у всіх розвагах і сумнівних авантюрах, ініціатором яких він нерідко і є, і задумав звільнити рідну Флоренцію від тирана.
Не вірять Л. і змовники-республіканці, а тому не зможуть скористатися плодами вчиненого Л. вбивства: наступний Медічі займає місце вбитого. Але
Надіта ним на себе маска пороку настільки щільно прилягає до його шкіри, що її вже неможливо зняти. У складному переплетенні історичних, політичних і психологічних барв і відтінків, які обирає Мюссе
Домінує відчуття розпачу і зневіри індивідуума, залученого або добровільно вступив у вир політичної боротьби. Двадцятитрирічний Мюссе, який через рік після «Лоренцаччо» напише самий свій відомий роман — «Сповідь сина століття», в образі Л. висловив багато свої сумніви і розчарування. Цензурні заборони, складність самого драматичного твору, що складається з тридцяти дев’яти картин, в яких діють більше тридцяти персонажів, призвели до того, що на сценічних підмостках Л. з’явився лише шість десятиліть потому після того, як його створив Мюссе. З’явився завдяки завзятості і наполегливості першої «зірки» французького театру Сари Бернар.
З її легкої руки . Л. грали виключно актриси, підкреслюючи його крихкість, уразливість, зламана і невірність. Найбільш помітними залишилися в історії театру роботи Рене Фальконетті і Маргеріт Жамуа .
Зовсім новий етап у зверненні до драми Мюссе починається з 1952 р., тобто після того, як головну роль у ній зіграв Жерар Філіп. Саме з цього моменту образ знаходить складність і глибину, відповідні задуму автора. У другій половині XX «Шв.
Л. стає одним з найпопулярніших персонажів французького театру, «французьким Гамлетом». Найбільш цікаві інтерпретації цього героя належать акторам П. Ванекові , Ф. Юстер , Ф. Кобера і Р. Митровиці . У молодої французької публіки 80-90-х років XX століття Л. асоціюється складністю своєї натури і трагічністю долі з такими «проклятими художниками», як Артюр Рембо і Антонен Арго.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)