Аналіз вірша Валодимира Маяковського «Послухайте!»
Вірш «Послухайте!» написано в 1914році. У віршах цього періоду уважний читач побачить не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але й, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою — ранима, самотня душО. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися в головних проблемах часу, внутрішня переконаність у праваті сваїх моральних ідеалів відокремлювали В. М. від інших поетів, від звичного плину життя.
Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де
Це не ськарга на «байдужу природу», це ськарга на людську байдужість. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалеким і приземленим, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужністю, самітністю,
От тільки пояснити треба як треба, знайти найважливіші й точні вираження.
І ліричний герой їх знаходить. Розжарення страстей, емоцій, пережитих нашим героєм, стає так сильний, що інакше їх не виразити як тільки цим багатозначним ємним словам-«Так?!», зверненим до тому, хто зрозуміє й підтримає. У ньому й стурбованість, і турбота, і співпереживання, і надія….. Якби в ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав, не хвилювався…Остання строфа вірша починається так само, як і перша, з того ж слова.
Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, жизнеутверждающе в порівнянні з тим, як вана виражена в першій строфі. Останнє речення питальне. Але, по суті, вано стверджувально. Адже це риторичне питання відповідь не потрібно. Розташовуючи вірш «драбинкою», він домігся того, що каждое слова стає значимим, вагомим.
Рима В. М. — надзвичайна, вана як би «внутрішня», чергування ськладів не явне, не очивидное-це білий вірш. А як виразна ритміка його віршів! Мені здається, ритм у поезії Маяковського-Саме головне, спочатку народжується він, а потім уже думка, ідея, образ.
Деякі думають, що вірші В. М. треба кричати, надриваючи голосові зв’язки.
У нього є вірші для «площ». Але в ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, упевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, М. самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння.
У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю В. М.. «Послухайте!»-схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані В. М. у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя.
Ряд дієслів: «уривається», «плаче», «просить», «клянеться»-передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, всі дуже й дуже виразні, експресивні, і, мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, випробовуваних ліричним героєм.
Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а исповедальная, довірча, боязка й невпевненО. Можна ськазати, що голосу автора і його героя найчастіше зливаються повністю й розділити їх неможлива. Висловлені думки й що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття героя, безперечно, хвилюють самого поетО.
У них легко вловити ноти триваги , сум’яття. Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у В. М. має деталь.
Портретна характеристика Бога ськладається всього лише з однієї-єдиної в нього «жилава рука». Епітет «жилава» настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. «Долоня» органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто «рукою». Мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах антонімах протипоставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Але для однієї зірки «плевачки», а для іншого-«перлини».
Ліричний герой вірша «Послухайте!» і є той «хтось», для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самітності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. Розпач його так великий, що йому просто не перенести «це беззоряне борошно». Вірш «Послухайте!»-розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст.
Крім насущного хліба, нам потрібна ще й мрія, більша життєва мета, духовність, красО. Нам потрібні зірки -«перлини», а не зірки-«плевачки».
В. М. хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерті й безсмертя, добрі й злі. Однак в «зоряній» темі поетові далекий містицизм симвалістів, він не думає ні про який «протянутости» слова до Вселеного, але В. М. ні в якій мері не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вільний політ думки був підказаний В. М. у ту епоху, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатирична або трагічні, його тварчість перейнята вірою в Людину, у його розум і велике призначення. Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетваряться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати В. М. тільки політичним поетом, що віддав сваю ліру лише ревалюції.
На мій погляд, це найбільший з ліриків, і вірш «Послухайте!»-щирий шедевр росіянці й світоваї поезії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)