Враження учасника Міжнародного конкурсу «Аліанте — 2011»
У наш час надзвичайно важливо, щоб молодь володіла інформацією щодо процесів інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур співробітництва та безпеки, щоб вона була ознайомлена із зовнішньополітичними, економічними, культурними напрямками діяльності нашої молодої держави. І втіленню в життя цієї просвітницької ідеї сприяє Міжнародний конкурс «Аліанте 2011 — Україна», який ініційований Молодіжним центром Атлантичної Ради України для учнів загальноосвітніх шкіл та студентів вищих навчальних закладів і проводиться
У цьому році конкурс «Аліанте» проводився за темою «Чи обізнані ви з питань міжнародної безпеки та діяльності НАТО?» і був присвячений 20- річчю співробітництва України з НАТО, яке пов’язано і збігається в часі з набуттям Україною Незалежності та має сприяти кращому розумінню «конструктивного партнерства», що характеризує сучасні відносини між ними.
Я, Шапетін Роман , був учасником конкурсу «Аліанте» в 2011 році і представляв Криворізьку загальноосвітню школу № 68.
Так як я вперше брав
І ось ми на базі 26-ї Бердичівської артилерійської бригади. І повинні пройти випробування з фізичної підготовки. Ми крокували, як солдати, їли, як солдати, спали, як солдати, навіть прокидались, як солдати. Нам організували неймовірно цікаві військово-спортивні змагання.
Я і до цього хотів служити в лавах Збройних Сил України, але тепер моє бажання стало усвідомленим і більш сильним. На полігоні учасники конкурсу демонстрували свою вправність на заняттях із вогневої підготовки, військової топографії та інших предметів бойової підготовки. Увечері, після напружених баталій, ми влаштували цікаві інтелектуальні ігри — дебати.
Я відкрив для себе багато нового. З нами спілкувались спеціалісти, обізнані у сфері міжнародної безпеки, євроінтеграції та НАТО. Після обміну думками починаєш набагато краще розуміти сутність проблем, які постають перед сучасним суспільством.
І ось завершився фінал сьомого Міжнародного конкурсу «Аліанте — 2011». Всі учасники вишикувались в ряд на центральній площі і очікували вердикту суддів. Я не дуже хвилювався, чомусь був впевнений, що ми з моєю напарницею, Аліною Сафоненко, отримаємо перемогу.
Чому виникло це передчуття? Може, тому, що перемагати — стало традицією: четвертий рік поспіль учні нашої школи виборюють перемогу в конкурсі. А може, тому, що в підготовку команд вчителі історії Дрездель В. Ф. та Шломенко Л. С. душу вклали?
А директор школи — Камлик Л. Я. як ініціатор участі в конкурсі та натхненник усякими способами підтримувала нас?
Пролунав гімн. Оголосили переможців. І — о радість! Ми увійшли в десятку сильніших!
Ми — фіналісти! Втомлені, але щасливі, пройшовши курс молодого бійця, ми вирушили додому, до рідного міста.
Далі найцікавіше — 3-й етап — подорож до трьох країн — членів НАТО: Польщі , Чехії , Словаччини . Перетнувши кордон нашої Батьківщини, ми потрапили у Польщу. У першу чергу, на що звернули увагу, — це на ідеальну чистоту.
Неймовірно вразив Краків. Старовинна архітектура. Вибагливі споруди. Здивував ринок, збудований у стилі середньовіччя, де всюди стоїть ароматний запах глінтвейну і смаженого м’яса. Надзвичайно сподобався знаменитий костел Кракова — Маріацький костел з дивовижними готичними вітражами.
Побували у Посольстві України в Республіці Польща, провели цікаву бесіду з Надзвичайним і Повноважним Послом Маркіяном Зіновійовичем Мальським. Часу у Польщі було небагато, тож ми вирушили далі. Наступною була Прага — місто мрії. У Празі ми мали більше часу і встигли оглянути місто. Мене вразив грандіозний Кафедральний собор св.
Віта. У житті не бачив нічого подібного! Ця дивовижна споруда — шедевр готичної та неоготичної архітектури, з яким щільно пов’язана історія міста та країни. Це — усипальниця королів Богемії, сховище коронаційних регалій.
На жаль, через свято ми не змогли відвідати військові бази, а обмежились посольством України в Празі. Там ми також говорили на різні теми стосовно євроінтеграції та НАТО. Але зустріти Новий 2012 Рік нам довелося саме в Празі.
Це було неймовірно!
І як завершальний етап — місто Прящів, третє за чисельністю населення місто у Словаччині. Затишне місто. Ми побували у посольстві, нам провели екскурсію по словацькій школі. Директор цієї школи — колишня мешканка України.
Відверто кажучи, я сподівався побачити незвичайну школу — і я її побачив. Лабораторію, величезні спортивні зали, ігрові майданчики, обладнанні комп’ютерні кабінети, інтерактивні дошки тощо. Нашим враженням і здивуванню не було меж.
Я вже не сподівався побачити сніг у цьому році, але це місто зробило нам прощальний подарунок. Ми поїхали на горно — лижний курорт і гарно там відпочили.
На жаль, наша подорож закінчилася, але я переконався: Україна і Євросоюз — це поки що два різних світи. Але дуже хотілося б їх об’єднати!
Подорож залишила незабутні враження, нам пощастило пережити щось особливе. І тепер мене не залишає думка, що треба зробити все можливе, щоб здійснити заповітну мрію — взяти участь у конкурсі наступного року!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)