Чи такий страшний синдром, як його малюють?

Моя мати, яка все життя працює бухгалтером, боїться відвідувати школу. Ні, не тому, що досі має якісь дитячі комплекси чи неприємні спогади, пов’язані з цим закладом. Її лякає сама атмосфера школи та якийсь начебто пришвидшений часовий ритм: галас, метушня, постійний рух. «У мене одразу, — скаржиться вона, — частішає дихання та прискорюється серцебиття». Якби справа була тільки в цьому!

Уся наша діяльність у школі — суцільний стрес . Тут і необхідність постійно бути «у формі», швидко реагувати на непередбачувані ситуації, численні «мушу, треба, не встигаю», широке коло обов’язків і ще більший ступінь відповідальності, постійний тиск з боку адміністрації, незадоволених батьків, контролюючо-перевіряючих органів… А що в результаті? Перевтома, роздратованість, апатія, виснаженість, відчуття безпорадності та власної некомпетентності.

Чи це вже є ото сумнозвісне «професійне вигорання», про яке тільки-но й чути останнім часом?

Зайшла на

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Чи такий страшний синдром, як його малюють?