Твір на тему Обивателі тридцятих років у романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»
На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж — обиватель. В XIX столітті про нього писали М. В. Гоголь і Ф. М. Достоєвський і Г. І. Успенський.
На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П. Чехова й І. О. Буніна, А. І. Купріна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської війни обиватель на час затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з «Білої гвардії», спостерігав він крізь щілинку між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, як тільки над шостою частиною
З російського обивателя він перетворився в обивателя радянського.
Проникнув обиватель і в «одну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану «Массоліт». Там його наприкінці двадцятих — початку тридцятих років і знайшов Михайло Опанасович Булгаков.
У Тлумачному словнику читаємо: «Обиватель — людина, позбавлена суспільного кругозору, що живе тільки дрібними особистими інтересами».
Московські сторінки роману присвячені життю
Для Воланда люди — грішники. Вони слабкі й не можуть устояти перед світовими спокусами.
Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний — атеїсти. У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в російській літературі зрівняв поняття «обиватель» і «грішник».
Втім, раніше це зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них.
Семплеяров — перелюбник. Лиходіїв — п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунський — брехун. А обжерливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують «Грибоєдовим».
Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст. Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлісі Грибоєдова. На питання О. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: «Грибоєда!»
Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні «грибоєди». Вони бездарні, для них література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один. Це Майстер.
Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілатові, піддавшись жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різних літературних організаціях.
Щоб оголити перед читачем обивательську сутність «творчої інтелігенції», М. О. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами. Ну, наприклад, сказати про «осетрину другої свіжості, що вона пухка».
Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душа, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження.
Так бездарний поет-атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Понирєвим. А от поет Рюхін не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що «виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути».
Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально, з погляду соціальної ієрархії, і їх можна назвати обивателями. Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є. Хоча й Майстра, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берліозів, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі.
Майстер пише роман про Понтія Пілатові, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в Грибоєдов, так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула до неї.
Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. О. Булгаков високо цінував геній О. С. Пушкіна, і в його трактуванні теми «геній і лиходійство» чуються відгомони «Моцарта й Сальєрі».
Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка , але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита.
Ця жінка, по вираженню М. О. Булгакова, «все життя чекала Майстра» і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, якій читачі роману можуть тільки позаздрити. Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані «квартирним питанням», не здатні на такі почуття.
Обивательська тема хвилювала М. О. Булгакова задовго до написання «Майстра й Маргарити». Судячи з «Записок на манжетах», він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу — явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого.
Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть керувати життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер.
Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. О. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і залишиться Майстром російської літератури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)