Особиста лірика і лірика громадянська у творах Байрона
Слово у Байрона несе величезну відповідальність, адже його завдання — відтворити людське почуття, прояснити його. Почуття сприймається через слово, мабуть, слово приносить йому більший збиток, ніж це трапляється із зовнішніми речами, коли, називаючи їх, впадають в неточності та помилки. Байрон вірить більше самій емоції, ніж слову, що її означає.
Слова стають великими не самі по собі, за словесною своєю природою, а тоді, коли в них входять і заповнюють їх емоції, викликані із темних сфер свідомості до життя і до світла.
У творчнсті великого
Проте передати всю його повноту неможливо, бо воно безконечне, як безконечна особистість
Поету було добре відомо, які таємниці звучання криються саме в коротких звуках.
Інтимний світ Байрона невіддільний від великих ідейних тем. Особиста лірика і лірика громадянська співвідносяться, як мета із засобом, як підзахисний зі своїм захисником. Громадянське життя і громадянську боротьбу Байрон розуміє як відстоювання власної свободи, людської особистості зі всім, що є в ній заповітного.
Власну ліричну поезію поет в думках своїх поєднував з подвигами визвольної війни, зі справами зброї, піднятої на захист греків — так у вірші «В день мого тридцятишестиліття». Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до його смерті. Рядки не були дописані, вони обірвані на півфразі, за якою знак «…» — і нічого більше.
Так і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді створюють цілісність, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.
Творчість Байрона збагатила світову поезію, а його традиції були продовжені і розвинені поетами наступних поколінь.