Голодомор років у романі «Марія» Уласа Самчука
1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке звалилося на голову українського народу — організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, — сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом із їхніми виснаженими тілами. Зранена психіка живих залишилася на все життя. її ж вони передають своїм нащадкам, навіть тоді, коли б їм цього не хотілося.
Улас Самчук належав
Історія української діаспори розподіляється на три основні періоди: 1921-1940 роки, коли Західна Україна знаходилася під владою Польщі, 1941-1945 роки, коли діти перших емігрантів поверталися на Україну, сподіваючись на національне відродження під фашистською владою, та 1945-1954 роки, період заснування літературного об’єднання «Мистецький Український Рух» , яке дало початок систематизованому літературному життю в еміграції.
Головними цілями діаспорян було створення «великої літератури», себто творів світового рівня та
Діаспорним письменникам була притаманна глибока релігійність. Вони розуміли історію українського народу в дусі страдницького шляху Христа на олгофу, тому, на відміну від світських історико-політичних тлумачень поетів-шістдесятників, Самчук запропонував релігійну версію трагедії голодомору.
«Марія» — найсенсаційніший твір письменника та перший художній документ української літератури про голодомор. Для розкриття теми автор використав жанр Житія Святих. Найпопулярніші джерела цього жанру — давня поема «Ходіння Богородиці по муках» та страдницькі подвиги християнських Святих
Початок твору — звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марії Корнія забирають до російського флоту, де він пробув сім років, ставши за цей час учасником нещасливої для Росії війни з Японією. Не одержавши від свого коханого жодного листа, Марія подала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїнові.
За роки служби Корній нахапався того, що стало визначним у характері його середульшого сина Максима, — зневаги до рідної мови, бездумності та жорстокості. Але любов Марії , невсипуща праця на землі — повернули його у звичайне селянське русло.
Тут сюжет скріплений таємницею. Коли Корній та Марія сп’ялися на ноги, хтось у Великодню ніч підпалив їх нову хату, клуню, хліви — усе обійстя. Перед самою Маріїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишній її чоловік Гнат, і просить у неї прощення за свій злочин.
Усвідомлюючи необхідність прозвітувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат відчуває потребу у спокуті.
У фінальній сцені відбувається досить часте в українських творах дійство: Корній рубає сокирою свого сина-відступника, котрий пиячить із подібними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинкові Корнія відбилася життєва позиція Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху.
Таким чином, голодомор у розумінні письменника — закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпалення Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше — фатальну прихильність Максима до більшовицького ладу. Написаний «по гарячих слідах», роман не містить чітких рецептів виходу з кризи.
Але Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)