Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя
Понад двісті років тому помер Григорій Савич Сковорода. Не думав він, напевне, коли ходив містами і селами Харківської губернії в одежі найнуж-де, ннішого мандрівника, що хтось візьметься до досл-іджен-ня його філософських рукописів. Але сила розуму така, що в якій би формі вона не виявлялась, чари її відбиваються на великі проміжки часу і завжди здійснюють виховний вплив не лише на покоління сучасників.
Григорій Сковорода був не просто вчителем, не просто проповідником. Він був вчителем і проповідником за покликанням, бо говорив і повчав
Що ж таке щастя? Це, перш за все, воля. Це найголовніше, найважливіше в людському житті, бо це є необхідною умовою реалізації вищих можливостей як окремої особи, так і суспільства в цілому.
Воля, свобода — це благо, це вищий дар людини, яка позбулася його тоді, як виникли гнобителі та експлуататори. Але саме до волі повинні прагнути люди, інакше вони ніколи не зможуть відчути себе щасливими.
Вудь славен вовек, о муже избранне, Вольности отче, герою Богдане!
В інших своїх творах Сковорода вказує на працю як на один з найвагоміших факторів морального виховання. Але під працею він розумів не те чи інше ремесло, а однаково — і фізичну вправу, і розумову працю, аби лише праця була спрямована на досягнення щастя, всім потрібного, чи на відшукування істини, всім необхідної. Проте праця повинна бути «сродною», тобто такою, яка людині до душі, адже тільки таким чином можна досягти найкращих результатів. Причиною того, що люди часто обирають «несродну» їх справжньому природному нахилові працю, є бажання будь-що зайняти «місце під сонцем», будь-якою ціною одержати більше матеріальних благ, здобути гучну, але марну славу.
А значить, треба жити і працювати, як бджола — інакше станеш подібним до шершнів, «що живуть крадіжкою чужого».
Головним знанням, обов’язковим для кожного, Сковорода вважав пізнання самого себе, своєї природи і відповідне до того самовизначення. У розмовах він звертає увагу на самоаналіз, критику своїх вчинків: і одне, і друге, на його думку, мають привести до надання переваги світу духовному над усіма матеріальними спокусами й змусити кожного намагатися прикрашати себе не зовнішніми прикрасами: «Добра природа і врода є добре серце». А це веде до щастя. Щоб людина була щасливою, вона повинна мати спокій у душі.
Тільки гармонія душі й природи дає відчуття рівноваги та спокою. Не треба нікому заздрити, не треба намагатися стрибнути вище голови, шукати марної слави. Найкраще, що можна зробити, — спробувати стати ближче до природи, зрозуміти й полюбити її:
О дуброва! О свобода! В тебе я начал мудреть.
До тебе моя природа, в тебе хочу и умреть.
Важливою умовою щастя є любов, любов до усього світу, любов всеоб’ємна. її не можна ігнорувати, бо це — «скарб, радість, життя і слава». Не любити — значить не жити; не любити — це значить мати черстве серце. А така людина просто не заслуговує на щастя.
Сковорода любив життя, любив природу, добру компанію щирих друзів і, у своєму постійно життєрадісному та ясному настрої, головною метою життя визнавав щастя, вдоволення, «радованіє». Він розумів це не як солодкі втіхи слави та марнославства, не як грубе задоволення плоті, а внутрішнє духовне щастя спокійного сумління, розуміння та шукання істини. Здається, це так не просто, а насправді дуже просто.
Треба лише захотіти цього досягти…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)