Мій біль _ Афганістан

Мета : ознайомити учнів з передумовами афганської війни

Через поезію і пісню донести до їхніх сердець

Основну думку ; війна – це безумство, це невиправ-

Дана жорстокість ; розвивати пізнавальну активність

Учнів, бахання формувати в собі кращі людські

Якості ; виховувати в учнів почуття

Патріотизму, вміння співпереживати, берегти

Пам’ять про героїв, які загинули.

Обладнання : фотографії учасників війни, загиблих

Земляків, записи пісень, виставка

Стінних газет, квіти, свічки.

На виховному заході присутні

: мати загиблого воїна – інтернаціоналіста Олександра Кравченка, воїни – афганці, голова районної організації воїнів – афганців, голова сільської Ради, учні місцевої школи, вчителі, адміністрація.

Захід проводиться в 3 етапи.

Перший етап : покладання квітів до могили воїна – афганця Олександра Кравченка. Тимурівська допомога матері загиблого воїна. Другий етап : виховна година.

Третій етап : спортивні змагання.

Як спалах, як сонце,

Як неба блакить.

Той спогад війни

В моїм серці болить –

Там, в горах Афгану,

Лягли на віки

І молодість,

Й ваші найкращі роки.

Там,

в горах Афгану,

Йдучи в небуття,

Прикрили вас друзі ціною життя.

Лишились їх в серці навік імена,

На скроні ж неждана лягла сивина…

Ніхто не ділився на нації там –

Єднали Кабул, Кандагар і Баграм.

Там спільною честь і відвага були,

Братами крізь кулі й вогонь ви ішли.

Пливуть, пролітають, минають літа,

А пам’ять свята нас назад поверта

У гори Афгану, в буремні ті дні.

І знову ми там, на ” не нашій ” війні…

Час ставить суворі і неоднозначні питання: “Чому вони потрапили туди із зброєю в руках? Які цілі переслідували? Хто вони, загиблі і живі : жертви чи герої військово – політичних помилок?

Загиблі мовчать. Пам’ять про них захищати живим.

Нас підняли посеред ночі, зібрали офіцерів… Позначили на карті мінні поля, напрямок руху – і ми вирушили на передній край. Долиною підходили до гір Пандшира. Зліва – дорога на С’аланг, де якраз розбили колону радянські військові – вона йшла із Термеза, справа – пост наших десантників, далі простягалися ущелини П’яти левів…

Почалась атака – налетіли бомбардувальники, за ними – винищувачі, відбомбились, потім – вертольоти ” курсами ” й ” турсами ” обробили передній край… Затим моя черга, як артилериста – дав команду ” біглий ” вогонь підтримували чотири батареї, в кожній по шість гармат, ще одна батарея вела вогонь ” град – 1 ” . З 6 стволів, від одного залпу горить шість гектарів землі, навіть каміння горить. Після артилерійської підтримки пішли вперед танки, відстрілялись, за ними – БМП. Піхота залишила бойові машини й пішла в гори, вперед послали п’яту роту, аби вона зайняла панівну висоту й забезпечила підхід інших сил батальйону.

Коли командир роти зайняв сопку і дав команду, означивши своє місце розташування ракетою, вгорі завився ворожий вертоліт. Бачимо – відділяється бомба і – летить прямо на ту сопку. Вибух… 15 бійців поранено, вісім – убито.

То був перший день нашого наступу…І то був якраз той період війни в Афганістані, коли як свідчать рядки офіційної хроніки, основний її тягар ніс на собі так званий обмежений контингент радянських військ, коли угруповання противника стали міцними й організованими і вони перейшли до тактики засідок, терору, диверсійних дій, широко застосовуючи мінування. В першу чергу – на важко прохідних ділянках доріг, долин, населених пунктів.

Пісня ” Дорога домой “

Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

Сьогодні ми віддаємо повагу і уклін юнакам 80- х, на плечі, яких лягли тяжкі випробування на чужій землі. Близько 4000 воїнів – полтавчан – учасники бойових дій в Афганістані, 2500 працювали на будовах, підприємствах, навчали, лікували громадян цієї країни.

Вони пройшли пекло афганської війни, на очах втрачаючи друзів і твердо вірячи, що комусь несуть визволення. Та то була чужа, зовсім чужа війна. їх юність, вистраждана під свистом куль, стала справжнім подвигом.

Ще на зорі нашої ери були сказані пророчі слова, що немає в світі більшої любові крім тієї, яка змушує покласти душу свою за друга свого. Цією великою любов’ю освячена пам’ять про тих, чиє життя обірвалося в Афганістані. Вони присягали на вірність Батьківщині, військовому братству і клятву свою дотримали.

Бої закінчуються та історія вічна. Відійшла в історію і афганська війна. Але ще довго будуть непокоїти всіх нас голоси загиблих і живих – війни не проходять безслідно.

Пісня ” Шураві “

Обелиски, обелиски До земли поклон вам низкий Вспомним тех, кто не вернулся из афганской сторони.

Обелиски, обелиски Далеки и очень близки хто боль и наши рани необьявлной войни.

” Афган ” . Це коротке, як постріл слово дало нам сходи ” чорних тюльпанів “. Виріс він і нашому районному центрі – пам’ятний знак воїнам афганцям, які загинули, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.

Пісня ” Афганістан ” .

Вони недолюбили своє, не доспівали, життя обірвалось у самому розквіті. З їх смертю ніколи не змиряться їхні рідні і друзі. Згадаймо і ми своїх земляків, воїнів – інтернаціоналістів. І не лише в день всенародного вшанування учасників бойових дій на території іншої держави.

Пам’ятаймо їх завжди.

Олександр Кравченко. Олександр Колісник

Костянтин Приходько Сергій Швидкий.

Олександр Полуночний. Сергій Козаченко.

Сергій Білоха. Володимир Місюра.

Рано до несправедливості рано обірвалося їхнє життя. Тож пом’янемо їх хвилиною мовчання.

Всі встають.

Подвиг – це зоряний спалах кращого в людині, продовження його поміркованого життя, як завгодно короткого, але уже ввібраного в себе найцінніші, найсвітліші риси, якими може володіти людина – чесність, мужність і благородство, відданість і любов до людей.

В подвизі людина не здатна бути добрішою чи сміливішою, як є насправді. І якщо раптово станеш на краю випадкової трагедії, то лише сильна і мужня душа здатна перетворити трагедію на подвиг.

С годами забиваються бои

Спокойней спится, словно не твои,

Становится привичней седина,

Которую дала тебе война.

С годами возвращаешься на круг,

Где враг условен, где бессмертен друг.

Где только оглянувшись на восход,

Вокругзвидишь, как пилает небосвод.

С годами вновь становишся собой

Тем парнем с довоєнною судьбой,

Которому достанется сполна

Бессоница, потери, седина.

Пісня ” Наденьте, парни ордена ” .

Виступ воїнів – афганців. Вручення квітів.

Героїчна і трагічна афганська війна, та не тільки із-за обелісків, адже вона тривала вдвічі довше чим Велика Вітчизняна. І найбільше випробувань випало на долі матерів. Бо найбільше душа за дитиною болить у матері.

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина :

Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Тече сльоза і падає на плечі

Із стелі очі дивляться хлоп’ячі,

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає :

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий вже не згасає

І у землі пекуча та воронка.

– Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

– Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журися, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє чоло :

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

Стоїть старенька мати на могилі

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

Вручення квітів матері Саші Кравченка Надії Радіонівні.

Ми з вами згадали події афганської війни. Це вже історія. Але в людській наметі їй жити ще дуже довго, тому, що написана вона кров’ю солдатів і сльозами матерів, обелісками і фронтовими піснями. І вже назавжди залишиться війна у душах того покоління.

Третій етап : спортивні змагання.




Сущность процесса обучения и его структура.
Сейчас вы читаете: Мій біль _ Афганістан