Значення п&;apos;єси «Мина Мазайло» в наші дні
Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником. Людиною виняткової творчої та громадської енергії, самобутнім новатором-експериментатором. Одна з п’єс, де виявляються політичні погляди автора, — «Мина Мазайло».
Роботу над комедією «Мина Мазайло» Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював пухлин зловісного, войовниче настроєного великодержавного шовінізму.
Доля української мови дуже складна: починаючи з указу Петра І про заборону
«Ніякої малоросійської мови не було, нема й бути не може, і що наріччя її, вживане простолюддям, є та сама російська мова, тільки зіпсована активом на неї Польщі», — казав міністр внутрішніх справ Валуєв. Але яке ж це знущання з іскрометної поетичної мови великого народу! Саме така тема твору М. Куліша.
Не було б тотальної русифікації — не виникло б потреби і в українізації. Тема цієї п’єси дуже актуальна і в наші дні. Кожен народ має право на свою національну мову, і ніхто не може заперечувати цього.
Мова ця — то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язане не тільки минуле, а й майбутнє! народу, і повага до нього у світі.
Спокон віків наші предки пишалися прізвищами, успадкованими від своїх батьків. Ці прізвища розкри-1 вали не тільки соціальне становище, а й рід занять людини, спосіб її мислення, смаки, поведінку, риси характеру; вони неповторні у кожного народу. Герой же п’єси міняє своє українське прізвище Мазайло на російське! Мазенін. Але не просто міняє його, а й відрікається від: свого роду, від своїх пращурів, зневажливо кидає усе, що зв’язувало його з народом.
Що ж спонукає Мину піти на цей страшний крок? Може, те, що протягом багатьох століть намагалися задавити національну свідомість народу, і для багатьох таких, як Мина, цей урок не пройшов даром. Так виникають настрої зневажливої погорди до усього українського.
Мина Мазайло — один із багатьох, хто люто ненавидить свій народ, і це вже далеко не комедія.
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не може сам викликати поваги до себе. І це — головне, що ми можемо винести з п’єси, що ми можемо запам’ятати, що досі болить усім, хто любить Україну, її мову, її історію. Як казав Панас Мирний: «Мова — та ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине-свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)