«Вишневий сад» О. П. Чехова

Свою п’єсу «Вишневий сад» сам О. П. Чехов називав комедією. Але адже п’єса-те смутна!.. Так у чому ж справа? Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої — Раневськая, Гаїв, Аня й Варячи — їм не на що жити, не на що сподіватися.

Пропонований Лопахиным вихід для них неможливий. Усе для них симвалізує минуле, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто, навіть уміли сушити вишню й вазами відправляти в Моськву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий…

Постійне

неблагополуччя відчувається за всіма словами й учинками героїв… І навіть надії на майбутнє, висловлені одним із самих діяльних героїв Лопахи-Ным, непереконливі.

Непереконливі й слова Пети Трофимова: «Росія — наш сад», «треба працювати». Адже сам Трофимов — вічний студент, що ніяк не може приступитися до якої-небудь серйозної діяльності. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями , і в їхніх розмовах. Кожний говарить про те, що його цікавить у цей момент, і не слухає інших.

Героям Чехова властива трагічна «глухота», тому в діалогах змішується важливе й дрібне, трагічне

й дурне. Адже в «Вишневаму саду», як і в житті, перемішані обставини трагічні, драматичні й комічні. Ськрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги повадяться, як добродії.

Фірс говарить, порівнюючи минуле й сьогодення, що «всі враздробь». Характерно й те, що його забувають у маєтку…

А як симваличен — «звук струни, що лопнула,»! Якщо натягнута струна — готовність, рішучість, дієвість, то струна, що лопнула, — кінець. Правда, є ще неясна надія, адже повезло ж сусідньому поміщикові Симеонову-Пищику: він не краще інших, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця…

Життя трагична, непередбачена й смішна — про цьому й говарить Чехов у сваїх п’єсах. І тому так важко визначити їхній жанр — адже автор одночасно показує всі сторони нашого життя…

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: «Вишневий сад» О. П. Чехова