Твір І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім&;apos;я»
Твори І. Нечуя-Левицького — справжня енциклопедія селянського життя. З їх сторінок постають повнокровні реалістичні типи селянських персонажів, зачаровують мальовничі пейзажі. З їх сторінок ми дізнаємося про побут та звичаї українського народу.
З їх сторінок віє Україною — такою далекою, такою рідною…
Минуло близько двох десятиріч Після скасування панщини, але вона, як луна, віддається в пам’яті людей. І все ж таки селяни відчули свободу, відчули радість від праці на себе, відчули смак власної паляниці. Але разом з тим у селянську
Такими постають переді мною Кайдаші — родина, в якій було все: і кохання, і радість, і ненависть, і біль, і сварки, і страшна ворожнеча, і мирний спокій.
«Під однією горою зеленої левади стояла чимала хата Омелька Кайдаша». Коло хати, як звичайно, садок. Кожна українська родина дбайливо насаджувала плодові дерева, вирощувала та доглядала їх. Недарма «густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни». Україна славилася вишневими садками та мальовничими хатами.
Біленькі стіни,
Ми бачимо Мотрю та Кайдашиху за цією роботою.
Скільки лягло на плечі селян: і в полі і вдомаї Не було і хвилини вільної, щоб перепочити, адже селянин, який не працював, не мав й що їсти. Тому і поралися жінки все більш по господарству, а чоловіки, не маючи змоги купити, майстрували сільськогосподарське знаряддя чи лагодили його. З приходом весни починалися польові роботи.
Навіть у неділю доводилося працювати: «Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи».
Кожна неділя — пе відпочинок для натруджених рук, а для молоді — це танці, це зустрічі з коханими. Недарма стільки уваги приділяють хлопці та дівчата своїй зовнішності: » Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом… взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто…» Стрічки та яскраві спідниці, добре намисто та червоні чоботи — за цими прикметами можна впізнати українських дівчат, жвавих та пекучих, як вогонь.
Знайомить Нечуй-Левипький нас і з різноманітними обрядами, звичаями. Тут і розглядини, і сватання, і численні приказки шодо кожної події: «Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, шоб ти. моя доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втіхо, як зозуля садочок…» На розглядинах господарі повинні нагодувати майбутніх сватів, показати вміння своїх дочок хазяйнувати. Ще треба вміло пригостити горілкою, та ще й пити потрібно до кінця, щоб не залишати на сльози. І коли відбувалося весілля, то «ЧОТИРИ дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості». Український народ як працює, так і гуляє!
Прикро тільки, що селяни все ж дуже залежні від горілки. Чи не кожного дня Омелько Кайдаш приходить додому п’яний. Хоч і забобонний, і набожний, хоч і поститься » Дванадцять п’ятниць на рік», але шинку минути не може.
До того він допився, що скрізь бачив чортів. Не допомогла навіть знахарка Палажка. Народ вірив у те, що нашіптуванням можна зняти будь-яку хворобу, відвести «чортів», повернути здоров’я та кохання.
Народ вірив і в Бога, ходив до церкви. Найвизначнішою подією в житті вважалася проща — піти помолитися до Києва, до святої Лаври. Тому і йде Мелашка разом з багатьма жінками з села у місто, про яке тільки мріяла, — у святий Київ. «Як не пустите мене, то я, здається вмру», — каже вона.
Кожен селянин мріє, щоб його душу янголи понесли просто до Бога.
Але головний «бог» селян — це земля. Недарма стільки сварок за неї серед рідних братів. Прикро, але такою була тогочасна дійсність, яка вселяла злість та заздрість у серця.
Хочеться вірити, що в наш час ця «жорстока хвороба» обмине наші душі.
Кожна епоха несе з собою свої звичаї. Але, на мою думку, все ж таки не все забуто. Побачивши строкаті стрічки та яскраві спідниці, широкі червоні шаровари чи смушеву шапку, ми знаємо, що це український національний одяг. Багато чого залишилося з обрядів, будь то весілля чи хрестини. І це наповнює моє серце гордістю.
Україна була, є і буде існувати доти, доки не забуті українські пісні, доки палахкотітиме намисто на шиях у дівчат, доки звучатиме щира українська мова!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)