Твір про звичаї і взаємостосунки козаків у запорозькій родині
Овіяне немеркнучою славою, оспіване у сотнях пісень, з любов’ю відтворене у численних парсунах і картинах, українське козацтво, здавалось би, повинно було давно стати ще однією красивою легендою її величності історії. Але унікальність і справжність цього феномену була настільки незнищенною, що він тепер — і вже назавжди! — записаний у кожному із нас десь на молекулярному рівні.
У чому ж криється секрет цього безсмертя? Звичайно, у військовій доблесті та звитязі в ім’я свободи для рідного народу. Але не тільки…
Будучи за
А хіба можна оминути увагою той факт, що у запорозькій родині існував звичай, за яким кожен козак поважав свого курінного товариша понад рідного брата?! Сумлінне ставлення до своїх службових обов’язків та приязне — до своїх товаришів і командирів
Прикладом невмирущості запорозької родини стало відродження в Україні козацтва, як духовного поняття в нашій культурі, як ідеї пробудження національної свідомості, гідності і державної незалежності. Василь Симоненко радив своїм сучасникам і нащадкам: «В океані рідного народу відкривай духовні острови…». В нашого народу ще збереглися ті невеликі острівці духовності. їх не спроможні знищити остаточно час і ті, хто запопадливо плюндрував їх, намагаючись зітерти з народною пам’яті.
Зокрема, для мене таким острівцем є запорозьке козацтво, яке протягом багатьох десятиліть витворило неоціненні духовні скарби. В них — мудрість і сила, завзяття та відвага, непокірність і волелюбність, у них те, що живило і живить дух народу. Саме ці риси запорозьких козаків, на мою думку, і потрібно плекати нашим сучасникам.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)