Моє враження від прочитання оповідання «Лось» Є. Гуцала
Є. Гуцал Народився в с. Старому Животові на Вінниччині в родині вчителів. Закінчив Ніжинський педагогічний /нститут імені М. В. Гоголя. Працював журналістом у різних редакціях, у видавництві «Радянський, письменник». Прозаїк, поет, кіносценарист.
Автор кількох поетичних книжок, багатьох збірок оповідань, повістей, романів . Багато писав для дітей . Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Його твори перекладені багатьма мовами світу і відомі далеко за межами України.
Велике щастя для людини — користуватися
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменникЄвген Гуцало. Багато творів він присвятив природі. Його оповідання «Лось», наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло.
У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок,
Діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роти». Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні».
Шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям». Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі.
Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)