Міркування на літературному або життєвому матеріалі
Всі ми живемо на одній планеті й, як ми часто любимо говорити, становимо одну більшу дружну сімю. Всі ми — діти різних епох. Кожна людина має свій погляд на речі.
У людей одного часу вони у чомусь схожі, чого звичайно не можна сказати про погляди представників різних поколінь. Тому неминучо зіткнення різних точок зору.
Найважливішої, на мій погляд, є проблема «батьків і дітей», інакше кажучи, проблема відносин між старшим поколінням і поколінням «дітей». Спілкування між ними й необхідно, і неминуче. Саме між «батьками» і
Питання «батьків і дітей» хвилював представників різних епох, воно не раз піднімалося й у російській літературі. Над цим питанням міркував Іван Сергійович Тургенєв у романі «Батьки й діти». У його добутку проблема «батьків і дітей» співзвучна часу написання, але має багато загального з її сучасним варіантом звучання.
Автор представляє читачеві судження своїх героїв: «…син батькові не суддя…», «Пігулка гірка — а проковтнути її потрібно».
Проблема «батьків і дітей» актуальна й донині. Однак сьогодні вона придбала трохи інше фарбування.
Нерозуміння — це недолік сучасного суспільства, а нерозуміння між *батьками» і «дітьми» — це трагедія двох поколінь. Воно є головною причиною, передумовою для виникнення проблеми. На мою думку, нерозуміння зароджується при найменшому зіткненні різних поглядів на той самий предмет.
Для повноти подання даного питання я приведу досить простий приклад…
Дуже часто розглянута мною проблема виникає в школі, найчастіше між учнем і вчителем. Як правило, у наш час у ролі вчителя виступає людина так званого старого загартування, інакше кажучи, вихований у суворих військових і післявоєнних умовах. У його сприйнятті життя встоялися певні правила поведінки. Для цієї людини вони незаперечні. Найчастіше такий учитель не сприймає ліберального відношення до життя.
Він, природно, указує учневі правильний, як йому здається, шлях поводження. Тут проявляється неприйняття або нерозуміння індивідуального вибору учня, його думки. Але проблеми в цьому ще поки немає. Важлива тут реакція учня. Можливі два варіанти.
Один з них передбачає якщо не повне підпорядкування, те деякі поступки з боку молодшого. Цей варіант ідеальний у цьому випадку. Однак можливий і інший варіант, при якому учень ставить свою індивідуальність вище думки старшого. У цьому і є, я думаю, проблема.
Тут обидві сторони проявляють не стільки егоїзм, скільки неприйняття чужої думки.
Другою причиною виникнення проблеми є бажання возвеличити себе. Може бути, ця причина не сама головна, але вона має велике значення. Це явище не настільки эгоистично, як здається на перший погляд, воно скоріше носить природний характер, тому що закладено природою у свідомості більшості людей.
А тому що ця риса може виявитися винятково в спілкуванні, особливо між різними поколіннями, то вона в першу чергу послужить для виникнення розглянутої мною проблеми. Однак не тільки в цьому її недолік. Можна помітити, що бажання подібного роду є також безпосередньою причиною й для виникнення нерозуміння.
Але що стосується проблеми «батьків і дітей» загалом, то аналіз її причин не може привести до її рішення. Вона виникає майже миттєво, і запобігти це неможливо. Після появи проблеми відбувається процес розвитку так званої «проблемної ситуації». На мій погляд, цей момент є найцікавішим для розгляду. Розвиток є самим хворобливим етапом.
Він містить у собі зміна емоційного тону між двома сторонами або, вірніше сказати, його наростання. Звичайно, подія відбувається поступово. Протягом цього періоду представник кожної сторони випробовує найвищу нервову напругу.
У сімї це може бути виражено постійними суперечками між родителями й дітьми, у школі — невдоволенням учня вчителем або вчителі учнем. Цей етап, мабуть, самий довгий у всьому розвитку відносин. І чим довше він проходить, тим очевидніше конфліктна розвязка.
Наступним етапом можна позначити сам конфлікт, хоча він і не обовязковий. У такій ситуації як з боку молодшого, так і з боку старшого виступають люди терплячі, стримані, виховані. Вони не можуть дозволити собі зірватися й тим самим показати свою негативну сторону.
Конфлікт є своєрідним завершенням проблемної ситуації. Однак проблема все-таки залишається невирішеної. Переходячи з покоління в покоління, вона виявляється вічною. На підтвердження цього я хочу сказати, що слова Тургенєва й донині звучать актуально для старшого покоління: «Чому тебе вчили — виявляється — дурниця… путні люди отакими дрібницями більше не займаються… ти, мол, відсталий ковпак,..» Я роблю висновок, що проблема «батьків і дітей» ніколи не знайде ідеального рішення. З розглянутої мною проблемної ситуації, як і з будь-який іншої, є вихід.
Він можливий, на мій погляд, при часткових поступках по обидва боки. Ідеальні відносини «батьків і дітей» мають на увазі розуміння й увага як з боку дітей, так і з боку батьків. Але мені здається, що це не завжди можливо в реальному житті. Старше покоління, бажаючи допомогти молодшому, пропонує свій метод рішення того або іншого питання.
Найчастіше грунтуючись на особистому досвіді й уважаючи пропонований шлях оптимальним, вони не замислюються над індивідуальністю людської долі й, як правило, поступово починають просто навязувати свою точку зору. Між родителями й дітьми повинні зберігатися відносини такі, у яких будуть бідувати й старші й молодші.
Першорядне значення тут має виховання дітей. У цьому я бачу єдине можливе рішення проблеми «батьків і дітей». Від батьків доля їхньої дитини в першу чергу залежить на тім її етапі, коли заставляються й розвиваються у свідомості дитини кращі риси його характеру.
Будь-яка людина повинен з раннього віку знати, що він, як і всі люди, має право на власну думку, що терпіння, розуміння й повага до батьків — якості, які допоможуть йому пройти свій довгий і важкий життєвий шлях.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)