Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка «Інститутка»
Іноді хочеться змінити життя, викинути з нього злість, заздрість, знущання людини над людиною. Такі думки, напевно, були і у письменниці Марка Вовчка. Важко здригалося її серце, коли вона бачила безпросвітне життя кріпаків. Тому стільки болю, образи вчувається в її повісті «Інститутка», яка має антикріпосницьку спрямованість.
Я ніби бачу і Ус-тину, змучену нестатками та щоденною лайкою, і стареньку бабусю, яка все життя терпить образи, і Катрю, яка втратила дитину й не змогла далі жити. Постають переді мною як живі і образи волелюбних кріпаків
Безпросвітним було життя кріпаків.. Працюй з раннього ранку до пізньої ночі, та й то не буде тобі ніякої дяки. Тільки лайка та бійка. Таким було життя дівчат-кріпачок, серед яких я бачу й Устину. Як була стара пані — не солодко жилося, а як приїхала з міста інститутка — то хоч втопися.
Ще й вибрала вона Устину собі в покоївки. Але їй нічим не догодиш, все їй не так. Каже Устина: «Вона мене й щипає, і штри-хає, і гребінцем мене скородить,
Для них же нічого не зміниться, тільки стане на одного кріпака менше. Тому й каже панночка, кидаючись до Ус-тини: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!» Нема нічого святого для цієї інститутки.
А такою ж була більшість панів.
Дивуєшся, як під чудовою зовнішньою оболонкою може критися така бридка душа. Тендітна красива дівчина перетворюється на огидну сварливу жінку. І так важко» працюють кріпаки, та їх ще кожного дня б’ють. Розповідає подруга Устині: «Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга».
Як тут не зароджуватися в людських серцях ненависті! Як тут не мріяти про волю!
Воля — чарівне слово для всіх кріпаків. Каже Прокіп, чоловік Устини, що «на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне». Ці слова виражають прагнення усього покріпаченого селянства.
Прокіп не мовчить, бо не така в нього натура. Він захищає і свою дружину, і стару бабусю, коли панночка намагається їх: побити: «Годі, пані, годі!.. Цього вже не буде!
ГодіІЇ» Злякалися його пани й швиденько віддали у москалі. Зрозуміли, що Прокіп поки що тільки погрожує,, а згодом може й підняти руку на них.
Прагне до волі і Назар, чоловік Катрі, яка наклала на себе руки, бо не змогла винести смерть дитини. Тяжкі умови, відсутність лікарів і домашнього догляду — все це прискорило смерть Катриної дочки. Пішла за нею і Катря.
Тому і вирішив Назар пошукати кращої долі — втекти від панів. Свій намір він їздійснив: «…тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають». В образі Назара змальоване жагуче прагнення всіх поневолених селян визволитися з кріпацтва. Втеча від панів була широко розповсюдженим явищем.
Назар втечею, Прокіп відвертим виступом проти панів виявляють свій протест, стихійно борються за своє визволення з лабет кріпацтва.
Виявляється, кріпосницька система — ярмо не тільки для кріпаків. Вона — ярмо і для панів, бо губить їхні душі, робить їх жорстокими, знищує все людське. Інститутка примушує працювати на себе і хворих, і калік, і дітей: «Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли». Це вже не людина, а якийсь хижак. Але навіть хижаки не знущаються з подібних до себе.
Знала інститутка, що у Катрі померла дитина, однак кричала на неї: «Чому, не робиш діла? Я тобі те! Я тобі друге!» А бабусю стареньку побила за те, що та кілька яблук віддала діточкам! І хотіла ще розправитися з Устиною, що стала на бабусин захист. Саме цим епізодом засуджує Марко Вовчок кріпосництво з найбільшою силою. «Усі люди пов’яли, змарніли» у маєтку панночки.
Це не від доброго життя!
Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Так і інститутка недалеко «відійшла» від своєї бабусі. Зараз стара пані стала немічна, «а за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї». Марко Вовчок зображує старе і молоде покоління, щоб яскравіше підкреслити, що експлуатація, паразитизм, жорстокість, зажерливість, людиноненависництво — риси характеру, притаманні всім поміщикам. Навіть «добрим», як пан-ліберал, чоловік інститутки.
Він просто не «помічає» того, що робить його дружина. Пан не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, з його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини він зруйнував і сім’ю Назара. «Добрий» пан кричить на старесеньку бабусю-кріпачку.
Виявляється, немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки діють по-різному: відверто або замасковано.
Перегорнута остання сторінка повісті Марка Вовчка «Інститутка». Але ще й досі я бачу, як ридає над своєю мертвою дитиною Катря, як б’ють ні за що Устину, та й не тільки Устину, але тисячі й тисячі кріпаків. За те, що вони кріпаки. Переді мною щезають і з’являються нові картини, але кожна з них — це крик знівеченої душі. Я гадаю, що ця повість — один з найкращих творів, спрямованих проти кріпосництва.
Вона увійшла в скарбницю української літератури, щоб нагадувати нам про тяжке життя українського селянства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)