Творчість. Обдарованість. Талант

Дидактико-психологічні основи розвитку творчої особистості

1.1. Науково-теоретичні засади: творчість, обдарованість, талант.

«Тільки систематично вивчивши креативність, можна її усвідомити та розвивати як ресурс»

Ф. Баррон

Науковці і дослідники питання творчості розглядають у різних ракурсах. Так, Д. Б. Богоявленська вважає, що власне творчість починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням поставленого завдання. Тобто, там, де самоцінним є сам процес діяльності, а не лише результат.

Саме в цьому

виході за межі заданого, у цій здатності до продовження пізнання за рамками вимог заданої ситуації і криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші. Таку ж точку зору мають Л. А. Гапоненко та А. Н. Лук, вони вважають, що творчість — це факт нестандартного рішення простого завдання, здатність побачити те, що не вкладається в рамки раніше засвоєного.

За Гурець Н. Т. творчість — це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей, як твердить О. О. Борисова, але й на розвиток самої особистості. Творчість

забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість — похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру.

Відомий дослідник Л. С. Виготський взагалі має своєрідну точку зору щодо того, що таке творчість: «Те, що ми називаємо творчістю, є зазвичай тільки катастрофічний акт пологів, що з’явився в результаті дуже довгого внутрішнього виношування та розвитку плода». Дехто навіть намагався розглядати творчість з фізіологічного боку.

Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути. Зустрічаються і такі крайні точки зору, як в П. Торренса: «творчість — природній процес, породжений сильною потребою людини в знятті напруги, яка виникає в ситуації незавершеності або невизначеності».

Та процес розуміння того, що таке творчість, сам вимагає творчого підходу. У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад, одне з розумінь творчості — незвичайні прояви ординарних процесів.

Саме творча діяльність людини робить його істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення.

Творчість, обдарованість, талант.

Сьогодні, як і в інші епохи, ми захоплюємось творчими, обдарованими, талановитими особистостями, особливо в ранньому віці. Мабуть, кожному з нас приходилось бачити маленького скрипаля, який насилу перебирає дитячими пальчиками тугі струни інструмента, юного художника, який своїм поглядом ладен охопити весь світ і змалювати його неземними фарбами, або чути божественний голос юної особистості, що з такою любов’ю передає нам усі звуки мелодій світу…

Але ми знаємо, скільки існує сама педагогіка, скільки існує й проблема виховання обдарованої дитини. Як виявити обдарованість, талант, як їх розвивати далі, аби не спотворити людську особистість?

У різні періоди нашої історії ця проблема диктувалась по-різному.

Сьогодні кризові, застійні явища в українському суспільстві, як ніколи породжують попит на обдаровану особистість. Бо тільки вона спроможна нестандартно мислити, тільки вона, наділена сильною волею і колосальною працездатністю, може вирішувати сьогоднішні нестандартні ситуації в суспільстві.

Не дивлячись на солідні теоретичні і практичні наробки педагогів і психологів різних епох, у цьому напрямку і сьогодні існують великі прогалини. Але досвід науковців, їх спостереження та аналіз наукових праць дає змогу зробити висновки, що навчання і виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану дитину.

А які ж потрібні методи, критерії, щоб обдарованість натури «спливла», її вочевидь помітити, розвити, по мірі можливості, аби вона ще і користь суспільству принесла?

Сьогодні для діагностики обдарованості теоретична педагогіка пропонує численні тести, як наприклад, тести Л. Занкова, Н. Левітова, С. Максименка, А. Нечаєва і інших. Але ж ми знаємо, що вірогідність їх не перевищує 80 відсотків. А ще вплив сім’ї, де, як правило, з тестуванням не обізнані, вчителі і вихователі також не часто звертаються до творчих тестів.

На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості — суто психологічна проблема. Та все ж таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід’ємну частину цілісного педагогічного процесу.

Теоретичний рівень передбачає визначення концепції обдарованості, суміжних категорій та видів обдарованості, а практичний включає методики діагностування обдарованих дітей, з’ясування їхніх психологічних особливостей та організацію роботи з ними. Саме на практичному рівні, за переконанням психологів, діагностику мають проводити вчителі й вихователі, ті, хто працює і над розвитком, і над вихованням. Але тут конче потрібен і практичний психолог, який працює з особливо складними, «пограничними» випадками, потенційною обдарованістю.

Не секрет, що ми в своїй педагогічній діяльності керуємося найпростішими методами виявлення незвичайних дітей — способом спостереження: вподобання, прагнення, схильність до чого-небудь, надмірне захоплення.

Дуже важливо з раннього віку виявляти і підтримувати в кожній дитині її хист, особливі, індивідуальні здібності — малювання, спів, декламування, швидку лічбу, віршування, письмо, вишивання. Адже саме з цього починається усвідомлення дитиною своєї особистості, своєї вартості у світі, звідси починається пошук шляхів її суспільної реалізації.

Пам’ятаємо, Тарас Шевченко змалку любив малювати, пізніше — списував вірші у власно зроблені розмальовані книжечки, Ньютон і Едісон захоплювалися з раннього віку виготовлянням різних млинів і двигунів. Це був їх початок…

Обдарована дитина завжди впевнена у важливості своєї справи, робить її натхненно і завзято, систематично, не дозволяє псувати результат своєї праці, тоді як звичайна дитина швидко перекидається з одного заняття на інше, і її це не сердить.

Талановиті діти, як правило, спостережливі, зосереджені, посидючі, наполегливо йдуть до поставленої мети, вони здебільшого незалежні і самостійні у своїй діяльності. Такі діти швидко привертають до себе увагу, симпатію, тому часто вихователі і вчителі дозволяють або пробачають їм «проступки» чи негативи. Шкодить обдарованості і посилена увага до вихованця тоді, коли йому необхідне повне невтручання, незалежність.

Це його роздратовує, сердить, псує настрій, і він губить мету.

Насаджувати свої думки, уміння зі сторони дорослих нівелюють в дитині оригінальність, самостійність думки. Ні в якому разі не слід боротися з вдумливою замкненістю дитини: у неї зріє-визріває, «народжується» своє, нове, особисте… І будь-який тиск буде затримувати ріст творчості, прояви справжніх природних нахилів. І. А. Дістервег категорично застерігав проти насильства над дитячою природою, яке випливає з намагань зробити з дитини не те, до чого існує в неї потяг.

Проте, занадто рання «спеціалізація» у вихованні збіднює особистість, ускладнюючи її подальше життя.

Вчительська професія — одна з небагатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не зможе замінити вчителя — творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем. То ж споконвіку саме вчителеві припадає на долю розвивати в обдарованої дитини працьовитість, цілеспрямованість, вміння завершувати розпочату справу, силу волі.

Талановиті діти для своєї творчості все знаходять у природі, у спілкуванні з нею: фарби, звуки, рухи, форми. Саме природа, на мою думку — найбільше, пробуджує у дітей мислення, уяву, фантазію. Бо в природі ми можемо найбільше знайти аналогій, чуємо, коли діти порівнюють: найкрасивішу квітку — з мамою, літак у небі — з кольоровим метеликом, голос коника-стрибунця — зі звуком скрипки.

Але, без сумніву, творча думка, уява розвиваються і під впливом літератури. Згадаймо, як зачитувались поетичними творами Леся Українка, Ліна Костенко, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва.

Сьогодні педагогіка і психологія досягла неабияких вершин у вирощуванні здібних, обдарованих і талановитих дітей. Щоб не допуститися помилок у вихованні таких особистостей, відомий психолог А. Баркан дає багато застережень, якими ми з вами, шановні вчителі і вихователі, повинні керуватися щоденно, щогодини, щохвилини. Бо будь-які огріхи можуть згасити іскорку таланту, знищити природний порив, зупинити стрімкий потяг до мети.

Потрібно тактовно, делікатно допомагати дитині розвивати інтерес, заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатися до мінімуму зменшити вразливість дитини, вчити достойно програвати, володіти емоціями, робити все, аби обдарована дитина не знижувала своєї самооцінки, надмір не висувала свого таланту. Ми знаємо, що таким дітям важко контактувати з товаришами, то ж постараймося допомогти їм знайти своє «я» в колективі, створити доброзичливу атмосферу.

Обдарована особистість, як правило, сама заявляє про себе. І якщо батьки уважні і спостережливі, вони швидко помітять особливості дитини. І з того ж раннього віку педагогічно правильно повинні застосовувати нестандартні виховні підходи.

Існує думка, що кожна повноцінна дитина по-своєму талановита, то ж завдання наше — проникнути в кожну дитячу душу окремо і побачити, виявити те, чого немає в інших. А «чесати » всіх під один гребінець — непедагогічно. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не може заступати індивідуальностей. Індивідуальний підхід — це обов’язково! Для формування творчої особистості слід враховувати відмінності в інтелектуальній, емоціональній сферах дитини: уважно і чуйно ставитися до її нахилів і запитів.

Знаючи особливості учнів, їхні інтереси і нахили, рівень вихованості, легше скласти цілісний план дій з навчання і виховання. Сьогодні це зробити легко не скрізь, бо коли в класах по 30 — 35 учнів, то вчитель не встигає навіть підійти до кожного звичайного учня, не те що індивідуально попрацювати.

Наше завдання — «не загубити» жодної дитини, жодного таланту, дати кожному з них можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього ми повинні знати, чим живиться дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем як особистістю. Важливо орієнтуватись не на клас, групу, а бачити в дітях типове і особливе, використовувати індивідуальне виховання і навчання. Також не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним.

А ми зобов’язані знайти найцілющіші краплинки, бережно зібрати їх, виплекати і подарувати суспільству, аби вони заповнили ті пусті комірки, яких так потребує сьогодні наша держава.

Тому на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини повинна бути направлена система, яка і буде орієнтиром на виховання творчої, обдарованої дитини.