Психолого-педагогічні основи поняття колективної взаємодії
Дехтяр Є. С.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ
КОЛЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Анотація:
В статті на основі аналізу наукової літератури виділені основні підходи вчених до тлумачення поняття колективної взаємодії, розкриті психолого-педагогічні основи даного поняття, розглянуті основні теорії колективної взаємодії в соціальній психології і педагогіці.
Ключові слова: взаємодія, колективна взаємодія, міжособистісна взаємодія, соціальна взаємодія, колектив, соціальна компетентність, функції.
In this article on the analysis of scientific literature
Key words: cooperation, collective interaction, social cooperation, social competation, the community, social competation, functions.
Основні нормативні документи в галузі дошкільної освіти , Базова Програма «Я у Світі») наголошують на необхідності організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі, орієнтованого на цінності гуманізму, співпраці, взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні, навчанні і розвитку дитини.
Засобом цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує
Широкий спектр тлумачень поняття колективної взаємодії як психолого-педагогічного феномену, різноманітні форми її перебігу в різних соціальних середовищах, впливу на особистість, неоднакові гносеологічні засади вчених, котрі вивчали дану проблематику, виокремилися у відповідні напрямки досліджень, які становлять психолого-педагогічні засади колективної взаємодії.
Тому, метою статті є розкриття і теоретичне обгрунтування психолого-педагогічних основ тлумачення поняття колективної взаємодії.
Провідними для розуміння психологічного змісту поняття колективної взаємодії є погляди видатних психологів: Л. Божович, Л. Венгера, Л. Виготського, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, О. Запорожця, Г. Костюка, О. Кочерги, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін., зокрема в дошкільній галузі І. Беха, О. Кононко, Т. Кузьменко, С. Ладивір, А. Леушиної, Г. Люблінської, О. Матюшкіна, Т. Піроженко, О. Проскури та ін.
Науковці зазначають, що психічний розвиток особистості відбувається шляхом «соціального привласнення» суспільного досвіду, носієм якого для дитини дошкільного віку, перш за все, є близькі дорослі, однолітки, поряд з якими вона перебуває. Особливу роль у житті дитини, однолітки відіграють у старшому дошкільному віці, коли цікавість до взаємних дій з ними підвищується як наслідок зростання природної потреби у контактах з рівноправним партнером, з’являється групова диференціація, закладаються основи вміння взаємодіяти в соціумі.
Важливою характеристикою соціальної ситуації розвитку дитини старшого дошкільного віку є стабілізація взаємин з однолітками, утворення «дитячого суспільства», оформлення дитячої субкультури з притаманною їй територією, правилами співжиття, інтересами, ролями, перевагами, пріоритетними цінностями, соціальним статусом кожного її члена.
Основним вихідним твердженням психології є твердження про те, що особистість можна зрозуміти й розкрити тільки в системі стійких міжособистісних зв’язків, що опосередковуються змістом, цінностями спільної діяльності. Ці міжособистісні зв’язки проявляються в кожному члені колективу і разом з ним утворюють особливу якість спільної діяльності — колективну взаємодію, яка їх опосередковує.
Провідними вченими в галузі дитячої психології Д. Ельконіним, О. Запорожцем, О. Кононко, Г. Костюком, О. Кочергою, О. Леонтьєвим, Г. Люблінською та ін. розкриті психологічні особливості поняття колективної взаємодії та вказані різні варіанти його тлумачення, а саме: як обміну діями, спрямованого на організацію спільної діяльності, як взаємовпливу, як процесу конструювання міжособистісного простору.
Соціально-психологічний аспект поняття колективної взаємодії розкривають дослідження вчених в галузі соціальної психології, зокрема Г. Андрєєва, Б. Берн, Г. Келлі, Дж. Мід, Т. Парсонс, Дж. тібо та ін. науковці розглядають поняття взаємодії у єдності з поняттям спільної діяльності і стверджують, що зміст взаємодії, її смислове навантаження розкривається як на рівні окремих контактів і дій, так і в контексті спільної діяльності, яка реалізується за однією з трьох моделей .
Табл. 1. Моделі колективної взаємодії
Моделі колективної взаємодії | ||
Спільно-індивідуальна | Спільно-послідовна | Спільно-взаємопов’язана |
Кожен учасник здійснює свою частину справи незалежно від інших | Спільне завдання послідовно виконує кожний учасник | Одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими |
Компонентами колективної взаємодії як процесу є фізичний і духовний контакти. Тобто, організації спільної діяльності властиві такі складові, що характеризують взаємодію як процес: індивіди, які діють, спільні дії, інформаційні зв’язки, взаємовплив, взаємини, взаєморозуміння. Колективна взаємодія у спільній колективній діяльності реалізується у формі організації цієї діяльності, тобто спрямованих на загальний предмет праці спільних дій у колективі. Саме вони зумовлюють необхідність використання основних структурних складових діяльності .
Соціальна психологія виокремила певні теорії взаємодії, кожна з яких намагається розкрити зміст дефініції «взаємодія» і виступає підгрунтям для з’ясування сутності, особливостей, структури, функцій, ролі поняття колективної взаємодії
Табл.2. Теорії взаємодії
Теорія взаємодії | Автори | Головні ідеї теорії |
Теорія обміну | Дж. Хоманс П. Блау | Люди взаємодіють, обмінюючись один з одним інформацією взаємодія грунтується на законах і принципах: закон агресії, закон насиченості, принцип зацікавленості, принцип монополії |
Теорія атракції | Д. Хайдерс | Люди взаємодіють один з одним, якщо відчувають взаємну симпатію, атракцію взаємодія виникає за умов рівності, схожості, доброзичливості |
Теорія символічного інтеракціонізму | Г. Блумер Дж. Мід | Взаємодія є вихідним пунктом будь-якого соціально-психологічного аналізу особистість формується у взаємодії з іншими людьми механізмом процесу взаємодії є контроль дій особистості, що має у своїй основі уявлення оточення про людину |
Теорія Соціальної дії | М. Вебер Т. Парсонс | Широкий контекст діяльності особистості є результатом одиничних дій і елементарних актів, які і утворюють системи дій елементом акту є діяч, інші, норми, згідно з якими організується взаємодія, цінності, яких дотримується кожний з учасників, ситуація, в якій здійснюється дія |
Трансакційна теорія | Е. Берн | Розглядає взаємодію через динаміку міжособистісних позицій партнерів взаємодія є ефективною, якщо трансакції збігаються показником ефективності взаємодії є адекватне розуміння ситуації, адекватний стиль дії |
Теорія конфліктів | Є. Парк | Рушійна сила розвитку взаємодії — конкуренція, суперництво, що може привести до конфлікту взаємодія здійснюється схемою: суперництво, змагання — конфлікт — пристосування — асиміляція — трансформація особистості під впливом контактів |
Психоаналітична теорія | З. Фрейд | Компонентами взаємодії є люди, зв’язок між ними, взаємний вплив людина за своєю природою налаштована на взаємодію, до якої її спонукають потреби в приєднанні, контролі та відкритості |
Теорія драматургійного підходу | Е. Гофман | Люди діють як актори, виконують ролі взаємодія — подібна до театральної п’єси |
Отже, у психологічній літературі поняття колективної взаємодії тлумачиться, по-перше, як обмін діями, спрямований на організацію спільної діяльності, по-друге, як взаємовплив, по-третє, як процес конструювання міжособистісного простору.
Проблема взаємодії хвилює і представників педагогічної думки. Адже педагогічна наука, розглядаючи особистість як головну цінність суспільства, відводить їй роль активного суб’єкту пізнання, спілкування, діяльності і взаємодії.
Взаємодія як одна із цінностей культури закладає основи життєво важливим способам поведінки й діяльності людини, забезпечує особливості її самореалізації. Засвоєння досвіду взаємодії з однолітками в дошкільному дитинстві підвищує ефективність сумісної колективної діяльності, сприяє формуванню соціальної компетентності особистості дошкільника.
Аналіз сучасних педагогічних досліджень з проблеми взаємодії дозволяє стверджувати, що основою педагогічного процесу є відносини в колективі, в якому кожний із його членів є активним учасником цього процесу.
Поняття колективної взаємодії як педагогічного явища можна розглядати: в широкому розумінні, як випадковий або умисний, приватний або публічний, довготривалий або короткочасний, вербальний або невербальний особистісний контакт членів колективу, що призводить до взаємних змін у іхній діяльності, стосунках, поведінці й установках; у вузькому розумінні, як систему взаємозумовлених дій, що пов’язані циклічною причинною залежністю, при якій поведінка кожного із учасників виступає одночасно і стимулом і реакцією на поведінку інших.
У контексті педагогічних досліджень проблеми колективної взаємодії особлива увага приділяється її функціям: активізаційна, розвивальна, інтеграційна. У вирішенні проблеми успішної колективної взаємодії більшість педагогів використовують 3-х компонентну класифікацію функцій, яка включає: поведінковий, регулятивний і когнітивний компонент, або інформаційний, регулятивний та афективий компоненти.
У дошкільній педагогіці особлива увага приділяється проблемі формування умінь колективної взаємодії у старших дошкільників, як основного показника соціальної компетентності, зазначеного у Базовому Компоненті дошкільної освіти в Україні, а саме: уміння планувати сумісні дії в колективі, узгоджувати дії, регулювати та оцінювати результат взаємодії.
Широке коло педагогів-дошкільників тлумачать поняття колективної взаємодії у тісній єдності з поняттям колектив, що являє собою якісний стан групи осіб, які досягли більш високого рівня зрілості і найважливішою ознакою якого є характер зв’язків між його членами.
Отже, поняття «взаємодія» є вихідною категорією, тлумачення якого здійснюється у відповідності до його психолого-педагогічних основ. У психології колективна взаємодія визначається як інтегруючий людські спільноти фактор та позначається поняттям «міжособистісна взаємодія». Соціальна психологія оперує терміном «соціальна взаємодія», що являє собою систему соціальних дій членів соціальної спільноти і виражає характер і зміст відношень між членами колективу.
Педагогіка визначає колективну взаємодію як процес впливу членів колективу один на одного, що породжує їх взаємні зумовленість і зв’язок.
Аналіз досліджень зазначених галузей науки, дозволив дійти висновку, що вирішення проблеми організації продуктивної взаємодії старших дошкільників з однолітками в колективі, формування умінь колективної взаємодії приведе до подолання егоцентричної позиції особистості та підсилення індивідуальних можливостей старших дошкільників в колективній діяльності.
Література:
Г. Андрєєва. Соціальна психологія. Підручник. — К. — 2005. — 304с.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / Наук. кер. А. М. Богуш. — К. — 2012р. — С.13-15. І. Бех. Колектив як чинник створення унікальної ситуації виховання особистості //Директор школи — 2002. — №6. — С.8-10.
О. Колесник. Міжособистісна взаємодія учасників навчально-виховного процесу: суть, типи, функції, перешкоди //Гуманізація навчально-виховного процесу — Вип. LVI — Слов’янск — 2011 — С.5-8. В. Сухомлинський.
Колектив як знаряддя виховання //Сільська школа України — 2004. — №10. — С.1-6.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)