Прояв креативності

ПРОЯВ КРЕАТИВНОСТІ УЧИТЕЛЯ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ НА ШЛЯХУ ГУМАНІЗАЦІЇ ТА ГУМАНІТАРИЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

Кардинальні зміни в усіх сферах життя суспільства XXI століття детермінують необхідність докорінного реформування української освіти на засадах демократизації, гуманізації та гуманітаризації, національної спрямованості виховання, які забезпечують соціокультурне становлення молодої людини — освіченої творчої особистості.

У формуванні особистості переважна увага надається гуманітарним засобам виховання. Докорінні

зміни в суспільстві створили реальні передумови для перетворення системи освіти з унітарної і жорстоко регламентованої в демократичну та багато варіативну. Учитель як суб’єкт педагогічного процесу є головною діючою особою будь-яких перетворень у системі освіти, особистістю зі сформованим освітнім мисленням, зорієнтованою на збереження й удосконалення природи людини, яка навчається, на її саморозвиток і зростання. Практика стверджує, що джерела саморозвитку школи й освіти в цілому знаходяться в інтелектуально-творчому потенціалі, професіоналізмі вчителя, його педагогічній культурі. Взаєморозуміння й спілкування,
нарешті готовність до педагогічної творчості — саме такий зміст вкладали в поняття «емоційна культура вчителя» представники гуманістичної педагогіки Я. Коменський, Г. Песталоцці, А. Дистервег, К. Ушинський, Я. Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші.

Актуалізує проблему даного дослідження виникнення потреби в учителеві, який володіє сучасними педагогічними технологіями, здатний до різних нововведень, які можуть стати інтелектуальним підгрунтям для нової школи. Такою основою є гуманістична педагогіка особистісно-орієнтованого навчання, що розглядає освіту як процес, у центрі якого знаходиться особистість дитини.

Серед наукових робіт, виданих у другій половині XX ст. необхідно виділити тих, хто вніс вагомий вклад у розробку даного питання. Праці М. Морозова, В. Мартинюк, В. Овчинникова, А. Шуміліна присвячені теорії творчості. Праці В. Біблера, І. Волкова, А. Виготського, О. Леонтьєва, 0. Лук, В. Моляко, Я. Пономарьова, В, Чудновського, В. Юркевича дають можливість зрозуміти шляхи та умови розвитку творчих якостей педагога.

Проблемою педагогічного спілкування з учнями займалися В. Сухомлинський, Кан-Калик, В. Коротов та інші. «Сьогодні, коли процес гуманізації та гуманітаризації навчального процесу набуває розвою, настала нагальна потреба в розширенні меж гуманітарної освіти, в інтенсивному розвитку широкого інтелектуального потенціалу кожної учнівської особистості, активізації та інтенсифікації мисленнєвої діяльності на всіх етапах навчання» . Учитель зобов’язаний бути співтворцем, доброзичливо налаштованим, бути розкутим, відкритим, подавати зразок творчого підходу до вирішення певної проблеми.

«У період становлення нової світоглядної парадигми, коли значення інтелектуального та духовного відродження стає дедалі актуальним, висуваються нові вимоги до особистості вчителя, бо він є важливою ланкою в процесі передачі знань, філософських ідей та культурних здібностей» . Формування професіоналізму учителя — це послідовне осмислення власної стратегії поведінки, у ході якого розвиваються креативні для самих педагогів та користувачів структури мислення. Праця вчителя як найскладніша психічна діяльність багатовимірного простору складається з трьох взаємозалежних структурних вимірів готовності до самореалізації:

1) особистості вчителя з наявною позитивною «Я-концепцією»;

2) педагогічної діяльності як компонента мотиваційно-спрямованої сфери;

3) педагогічного спілкування як комунікативної підструктури зі здатністю до цілепокладання, емпатії, самовладання.

Звідси, професіоналізм педагога розглядається нами як система ціннісно-цільових, когнітивних домінант, що виявляються в креативній модифікації творчого освітньо-виховного середовища.

Стратегічна лінія діяльності вчителя — формування особистості учня. Смислом життя в стратегії успіху є сходження людини до вершини життя, що являє собою суспільну значущість. Загальна стратегія вчителя — його надзавдання, полягає в тому, щоб залучити учня до активної та самостійної діяльності сформувати його як суб’єкта навчальної діяльності.

Метою даної роботи є висвітлення сучасного стану прояву професіоналізму учителя в творчому та емоційному розвитку школярів на шляху гуманітаризації процесу навчання, та пропозиції щодо одного з можливих шляхів поліпшення ситуації.

Одним із шляхів відродження духовності, національної самовідданості українського народу є розбудова національної освіти. Закон України » Про загальну національну освіту», Концепція розвитку загальної середньої освіти вимагають від учителя виховання всебічно розвиненої людини. Провідною ідеєю освіти на сучасному етапі в Українській державі є гуманізація, адже гуманітарна освіта є засобом і сферою формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності суспільства.

Гуманітаризований навчальний процес — це процес співпраці педагога й учнів. Н. Бондаренко наголошував: «Людина не засіб, а мета, тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школу до неї» . Актуальна сьогодні така організація уроку, де вчитель підтримує розвиток природних здібностей учнів, допомагає осмислювати ситуації чи проблеми, надає можливість проявляти особливі нахили. Розвиток творчого потенціалу людини трактується сьогодні як основне завдання школи.

Для реалізації його потрібно насамперед розглянути учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну діяльну істоту. В цьому основна суть перебудови навчально-виховного процесу. Учень — не об’єкт, а насамперед творець свого власного «Я».

Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Учень — не пасивна фігура педагогічного процесу, і вчитель повинен прагнути дати йому не лише певний вантаж знань, а й навички мислити, стимулювати розвиток його пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, самостійно здобувати знання, спостерігати, досліджувати. Разом з тим учень на уроці повинен відчувати педагогічну підтримку розвитку інтелектуальних здібностей та емоційних вражень.

Гуманітаризація освіти передбачає не тільки підвищення ролі гуманітарних дисциплін, а й синтез гуманітарних, природничих та технічних знань. Бо саме синтез цих знань, їх органічний зв’язок є основою формування цілісної картини світу як складової світогляду людини взагалі, і учня зокрема. При цьому людина має не відриватися від світу, спираючись на великі можливості свого розуму, а формувати розуміння, що вихідна реальність її буття — це співіснування «Я» та світу.

Чим цілісніше світогляд людини, тим впевненіше вона почувається в оточуючому її світі, тим впевненіша у майбутньому, тим вільніше вона орієнтується у світі загальнолюдських цінностей.

Результати досліджень літератури з питань виховання дозволяють зробити висновок, що протягом XX століття у науці утвердився гуманістичний напрям вивчення природи людини, що значно наблизив суспільство до розуміння самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений ще в античні часи Протагором — «Людина — мірило всіх речей», до важливості збереження загальнолюдських цінностей, які є «золотим фондом» справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо.

Вирішальним фактором впровадження принципу гуманізму в реальне життя загальноосвітньої школи є створення в ній особистісно-орієнтованого виховного середовища, яке ми визначаємо як сукупність ціленаправлено створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування духовно збагаченої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.

Таким чином, за результатами проведеного теоретичного аналізу ми дійшли до висновку, що основними положеннями сучасної концепції гуманізації виховання є:

— визнання пріоритету особистості, її унікальності;

— співробітництво всіх суб’єктів педагогічного процесу в розв’язанні | навчально-виховних завдань;

— опора на загальнолюдські і національні духовні цінності;

— широкий культурологічний підхід до вибору виховних технологій;

— гуманізація виховного середовища, міжособистісних стосунків у | всіх підсистемах педагогічної навчально-виховної системи;

— засудження і безумовне усунення з педагогічної практики методів адміністрування, примусу, авторитаризму, волюнтаризму;

— звернення до скарбниці народної педагогічної думки і досвіду. Практична реалізація принципів гуманізації виховання означає посилення у всіх без винятку закладах системи освіти особистісного фактору більш повне врахування індивідуальних особливостей школярів, реалізацію творчого потенціалу вчителів. Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства.

Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.

Отже, саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів: їхнє фізичне та психічне здоров’я.

Таким чином, для педагогів, що здійснюють свою професійну діяльність у створеному творчому освітньо-виховному середовищі закладу освіти, характерна спрямованість на реалізацію «само» — самоосвіту, самооцінку, самоідентифікацію тощо, тобто перебудову своїх особистісних якостей Учитель виступає активним творцем творчого освітньо-виховного середовища, яке, у свою чергу, надає можливість педагогу не лише постійно збагачувати внутрішню інформаційну базу, а й осмислювати досвід, рефлексувати смисли та цінності індивідуальної професійної діяльності, усього педагогічного колективу, інших освітніх закладів. Педагогічна діяльність спрямована на те, щоб вся система освіти — урочна, позаурочна, позанавчальна, позашкільна, навчальна, виховна і розвиваюча трансформувалися у своє рідне соціальне сходження, відтворення творчого та емоційного розвитку усіх учасників навчально-виховного процесу на шляху гуманітаризації процесу навчання.

Актуальність проблеми для сучасної системи освіти передбачає продовження дослідження, а отримані висновки — перевірки і впровадження у навчально-виховний процес.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Прояв креативності