«Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая!»
Мета. Поглибити знання дітей про життєвий та творчій шлях Марко Вовчок;
Вчитель. Марко Вовчок…чи знайдеться людина в Україні, що не чула цього імені? Мабуть, ні!
Бо вона і її герої увійшли в наше життя ще з шкільної лави. Багато дослідників життя і творчості письменниці висловлюють різні версії щодо псевдоніма Марії Олександрівни Вілінської. Ось наприклад, за сімейними переказами, український рід її чоловіка — Маркевичів походив від козака Марка, якого прозвали «Вовком» — за його сувору вдачу. «Вовчок» є зменшення ім’я
У селах Немирівського району на Вінниччині, де проживала Марія, воно зустрічалося часто.
Псевдонім «Марко Вовчок» є ніби своєрідним символом чи синонімом до поняття оповідач із народу.
Перечитуючи твори письменниці, захоплюєшся її майстерністю, талантом. Мав рацію Дмитро Писарєв, коли стверджував: «В її оповіданнях говорить сама Україна з її чарівною природою і поетичним народом, який любив своє минуле, свою волю і свою націю».
Сьогоднішній літературний вечір присвячений
Ведучий. Сьогодні ми віддаємо любов і шану Марку Вовчку за невсипущу працю, за чуйне і талановите серце, що билося разом з її героями.
Ведуча. Благословенна будь, ти, матінко-земля, що породила співця народної душі, долі людської, класика української літератури, майстра української прози.
Ведуча. Благословенна будь та земля, де родилась і милувалася її красою майбутня письменниця України.
Ведуча. Луки над краєм, шум над водою,
Криниця над скелею, гори й ліси —
Краса України на гонах широких
Її причарувала на вічні часи.
Ведуча. Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833ироку в маєтку Євецького повіту орловської губернії в сім’ї поміщиків. Вихованням і навчанням майбутньої письменниці займалась спочатку мати.
Вчила її початкової грамоти, гри на роялі, давала практичні навики французької мови. Родина жила у злагоді, благополуччі й достатку.
Ведуча. Українську народну пісню Марія полюбила ще з дитинства, коли вечорами слухала, як виконував їх дідусь.
Ведуча. Марія з дитинства була чуйною, привітною, щиро любила кріпаків. Завжди приходила до них на допомогу.
Кріпаки обожнювали маленьку Машу, називаючи її розумницею та красунею.
Ведуча. 1945 — 1948р. р. — навчання у Харківському жіночому пансіоні.
Харків — чудове українське місто, в якому лунали українські пісні, якими у той час захоплювались передові люди не тільки України, а й Росії. Саме тут Марія зацікавилася українською мовою, інтуїтивно збагнувши її мелодію і красу.
Ведуча. Рік 1849 — приходить перше кохання між Опанасом Маркевичем і Марією Вілінською. Між ними виникає романтичне кохання.
Вони одружуються наперекір заборонам родичів Марії. І тоді, у юні літа, вона обрала свій тернистий шлях.
«З якої причини у мене такий дивний характер — все, мені здається, я випробувала, про що би не почула і не побачила, і все здається мені не таким страшним, як іншим, все звичайне. Байдужість це чи переконання, що все зміниться на краще, чи я впевнена, що можу все знести. Я деколи уявляю всі можливі нещастя, і нема ні одного, якого я не могла пережити, мені здається, я би перенесла все зі спокоєм».
Ведуча. Щоб зберегти мову, розкрити її красу Марко Вовчок разом зі своєю родиною в 1951 — 52-х роках займається збиранням українського фольклору.
Ведуча. Це гнане і багряне слово.
Я возведу на п’єдестал.
Аби не ниділо в оковах,
А грало, як гроза, раптово.
І піднімалось, наче стяг.
Ведуча. Їй була небайдужа доля українського народу, його культура та духовність.
Ми в Європі, чи де ми є!?
Де ми,
Чиї ми діти? Ні освіти, ані просвіти!
Он серби пробуджуються від сну,
Чехи, словаки — слов’яни-сусіди.
Вже й з Наддніпрянщини в Галичину
Прилинула «Енеїда».
А ми, а ми свідомими станемо людьми?
Ведуча. 1856 — 1857 роках творець плідно працює. Пише 20 оповідань з життя українського селянства.
Ведуча. У 1857 році виходить перша книга письменниці «Народні оповідання», яка принесла, досі невідомій авторці, велику славу. Короткін згадував: «У ті роки вся освічена Росія захоплювалася повістями Марко Вовчок і ридала над долею героїнь-селянок».
Ведуча. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестових
Людей неситних. Світе мій!
Моя ти зоренька святая!
Моя ти сила молодая!
І оживи моє побите.
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вільную на волю
Із домовини возову,
І душу вольную… О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
Ведуча. 1859 — 1867 рр. — ці тяжкі роки, які випали на долю письменниці. Роки розлучення з ненькою Україною, але перебування за кордоном не згасило любові до українського слова. У родині завжди спілкувались українською мовою.
А вечорами з їхнього будинку лунала мелодійна українська пісня.
Ведуча. 10 серпня 1907 року померла видатна українська письменниця.
Доля подарувала Марії довгий вік, його вона прожила не перекотиполем, а рідною донькою українського народу, який оспівувала у своїх творах, над якими проливала свої сльози співчуття і жалю. З усіх титулів їй було даний найвищий — титул Шевченкової доні, і зроблено це було самим Кобзарем.
Ведуча. Марко Вовчок!
Ти очі заплющила, та серцем жива!
Не вичахло слово твоє солов’їне.
Душа твоя лине оновленим днем.
Кленово-калинова кров України
Горить над тобою безсмертним вогнем
Сидить панночка перед дзеркалом. Входить Устина
Панночка. Де ти бігала? Швидше мене розбирай! Швидше!
Я спати хочу!
Та хутче ж бо, хутче! А вмієш ти волосся звивати?
Устина. Ні, не вмію.
Панночка. Боже мій! Горе моє!
Яка ж ти дурна!.. Іди собі!
.
Панночка. Чи скоро в гості поїдемо, бабусечко? А коли гості до нас приїдуть?
Стара пані. Та нехай же я перша сама тобою натішусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!
Панночка. Та коли ж то вже я діждусь, бабуню! В мене тільки було й думки, що приїду додому — весело буде, людно, музика, танці… бабусенько мила, люба!
Стара пані. Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тоді вже зараз і гостей проситиму.
Панночка. Устино, Устино! Довго я тебе буду чекати?
Хутче мені розплітай коси!..
Устина. Господи! Я цілими днями вам догоджаю, а вам все щось не подобається.
Панночка. Задушу тебе, гадино!
.
Стара пані. Що ти накоїла, ледащо! Як ти сміла панночку гнівати? Я тебе до Сибіру зашлю!
Я тебе зі світу зжену!
.
Не плач, не плач, янголяточко моє: сліз твоїх вона не годна! Ще занедужаєш, боже борони, чого! Бач, рученьки холоднісінькі.
Буде-бо вже, заспокойся.
А тобі, ледаще, а тобі ще буде!..
(1 votes, average: 5,00 out of 5)