Жити, творити, світ берегти
Слова Івана Драча «Жити, творити, світ берегти,..» стали для мене гаслом, що спонукає до дій, до творчої діяльності, до розвитку природних якостей на різних етапах навчання. Одним із найбільших див світу вважаю диво написаного слова. Я люблю поезію, читаю з захопленням ліричні твори, а одного разу я сама взялася за перо.
Була осінь, ішов дощ, і мені було так самотньо. І саме в обіймах самотності, відвертої, безжальної, мстивої, почала думати про майбутнє. За вікном шелестів дощ, у шибку хлюскала гілочка вишні,, стиха шуміла акація на вулиці,
Ніч і дощ, ніч і ненастя. Осінь приходить у жовтні. А щастя?
Звичайно, це був слабенький вірш, перша спроба. Я вже і не пам’ятаю його, зате свіжі в пам’яті відчуття натхнення, єдність душі і розуму, неперевєршене почуття суму і радості одночасно. Коли стоять яблуні в цвіту, тоді хочеться дивитися на дітей, бо ніжний молодий цвіт дерева нагадує про дитячі роки, про ніжну вразливу душу підлітка. Як швидко осиплеться яблуневий цвіт, так швидко пролине пора дитинства. Дивишся на ніжні пелюстки, і згадуються материнська ласка, ніжні і теплі руки, сповнена любові посмішка.
У моїй уяві блідо-рожеві
У духовному рості дитини, у формуванні її світогляду велика роль належить мові. Бо вона — жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає своє давнє життя, і розум, і досвід, і почування. З дитинства і до старості людина користується мовою.
Усе, що робиться людьми, здійснюється при безпосередній участі мови. Кожен народ, що дбає про своє майбутнє, знає, до чого веде руйнування чи зрікання рідної мови. Це деградація, виродження, занепад, тому люди повинні берегти і дбати про свою мову, передати її своїм дітям, щоб вони могли формувати і виражати свої думки, обмінюватися досвідом. Через мову мала дитина пізнає світ науки, культури, добра, справедливості.
Тому виховання дитини через слово — це виховання у ній таких загальнолюдських цінностей, як гуманізм, патріотизм, милосердя, повага до людини.
Пісня — це голос душі народу, поетичний вияв його працелюбної і співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень. До пісні зверталися колективно і поодинці, в будень і в свято, старі й молоді, зверталися при найрізноманітніших нагодах і дущев-них зворушеннях. Тому-то і гірко герою твору Б. Антоненка-Дави-довича з приводу того, що він більше ніколи не заспіває, не виллє свою душу у пісні, не відтворить глибинний світ надій і сподівань. Я дуже люблю пісні, особливо народні. Кожна пісня, мов іскра, викресангі з душевних глибин, проникає в саме серце, бо має те велике,’ єдине, що не вмирає, що гукає, об’єднує, паморочить почуттям духовності.
У пісні я можу виразити радість і смуток, сподівання і надію. Буває невесело на серці, гірко, а заспіваєш пісню, і стає веселіше. Впевнена, що музика і спів відіграють величезне значення у формуванні високорозвиненої творчої особистості. Музику треба слухати, сприймати, пропускаючи її через себе.
Хочеться вірити, що наші пісні будуть жити вічно, чаруючи неповторними мелодіями не одне покоління людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)