То мій дід

У війни страшні лице і очі,

А душа жорстока і чужа…

Я боюсь війни… Її не хочу, —

І щемить, щемить моя душа…

Хоч її й не бачила, я знаю,

Що страшна вона і навісна…

Як юнак від ран тяжких вмирає, —

А йому ж всміхається весна…

Коли в мріях мариться дорога,

А в окопі — стогін і плачі…

Після бою — до порогу

Хоч удень, увечері, вночі…

Там літа пролинули малечі,

І чия — не знаю, в тім вина,

Що в 17 — юності на плечі

Ця страшна, ненависна війна…

Я її ненавиджу! До скону!

Хай

її не буде вже ніде!

За яким неписаним законом

Скільки вбила праведних людей!?.

…Бій затих… І я пишу в тривозі,

Так болить від бою голова…

Вклонитись хочу нашій Перемозі,

Знайти б найкращі, вишукать слова!

…О мамо рідна, хто зна, чи побачу

Тебе у нашій рідній стороні…

Живий… Воюю… Ситий… І не плачу,

Солдат, мамо, не плаче на війні…

…І знову бій. І знову ріки крові —

За честь, за волю, щастя! — Не дарма!

А лист отой лишивсь… на полуслові,

І адресу зворотнього нема…

Відпив життя — нещедро і несміло,

Та не було ні сліз, ні каяття..,

Загарячіло

в серці, заболіло… —

Злодійка-куля вирвала з життя…

Він жив, він знав: не ради себе

Своє життя у землю покладе..,

А щоб над світом мирне було небо,

Й пшеничне поле квітло молоде.

…І знову май. І я за всіх молюся…

Он бачиш — знову в небі журавлі.

В скорботі низько-низько поклонюся

До самої, до самої землі…

…Через роки на фото я дивлюся,

І старий колір душу обпіка:

А усвідомить подумки боюся,

Що то — мій дід.., — в особі юнака…

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: То мій дід