Романтичнее зображення дійсності в романі Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»
1831 року Гюго написав визначний твір «Собор Паризької Богоматері». Завданням письменника-патріота було створити величний епос, присвячений національній культурі французького народу. Тому так багато місця автор надає опису пам’яток середньовічного зодчества і насамперед Собору Паризької Богоматері, біля якого розгораються події роману. Сюжет роману, як і трактування окремих образів, глибоко романтичний. Оповідь розгортається динамічно і драматично.
Гюго використовує гіперболу і емфазу в епізодах зустрічі божевільної мешканки
У основі сюжету мотиви, що підкреслюють романтичний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазімодо до прекрасної вуличної танцівниці Есмеральди, злочинна пристрасть архідиякона Клода Фролло, що призведе до трагічної загибелі Есмеральди. Образ Есмеральди — улюбленої героїні народу — є втіленням чудових рис народного характеру
Трагічна історія дівчини з народу Есмеральди, яку звинувачують у чаклунстві, і яка стала жертвою релігійного фанатизму, розпалюваного церквою, передасться у романтичній манері та не суперечить середньовічній дійсності.
Фінал роману не містить, за думкою Гюго, песимістичної інтонації. Світ для Гюго — арена для боротьби двох начал — добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на остаточну поразку.