Мої почуття і роздуми при читанні патріотичної лірики В. Симоненка

Нелегко жилось чесним і працьовитим людям, яких вважали «щасливими». Саме про це йдеться у вірші, що так і називається — «Дума про щастя». І розповідається у ньому справді про щасливу людину — колгоспну доярку, хоч уже з перших рядків відчувається — живеться їй не дуже легко. Вона увійшла «вайлувато» в сіни — чому так?

Та, мабуть, від утоми, хоч це тільки натяк.

А далі — штрихи, що насторожують читача — невеликий метафоричний образ: з хати віє «нудьга й самота»… Мабуть, жінка самотня, отже, живеться їй нелегко.

А проте — у неї навіть віник у руках «засміявся», з нею у хату ввірвався «гамір, ошалілий сміх» сніговиць.

Гарне порівняння: коли мати прийшла, то принишклі діти «мов креоли». І так весело, так радісно стало, що від дитячого іреготу й писку» навіть місяцю захотілося завітати в оцю оселю. Поет теж наче аж захоплюється цією картиною:

Хлюпа щастя дзвінкою хвилею, ніби тут вікувало воно…

А якби тут і поставити крапку? Що ж, яскравий життєвий малюночок, гарний, хоч і неглибокий. Та поет несподівано повертає в іншому напрямі.

Він іронічно запрошує фотографів, поетів відтворити це щастя в

газетних фото чи «в жахливо веселому» вірші або «грунтовно важких» статтях, де «стрибають веселі цифри». Далі поет розкриває глибинну сутність, дорогу ціну, яку платить ця жінка за щастя:

В доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть.

Так одним лише висловом — «руки й ноги вночі гудуть» — В. Симоненко показує оту надважку працю доярки. Тому-то і щастя її — «важке». Можна поставити запитання: , А як у вірші показано значення праці жінки для всієї країни?

Як ви розумієте метафору: «в космос крешуть ото не ракети, але пружні цівки молока»?

У «Думі про щастя» зображено хорошу, працьовиту людину з доброю’душею. Людину, яка справді заслуговує на велике щастя за свій труд, доброту, любов до інших, скромну й невибагливу. Вона щаслива, бо її люблять і вона любить своїх діток, людей. Доярка — життєлюбна, весела людина . Але щастя її — окрадене, бідне.

Вона здобула його важкою фізичною працею, постійною втомою. Воно не гідне такої людини, як ця Марія чи Настя. Так В. Симоненко показав красу й велич душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці і права на щастя, змушує її жити й працювати в тяжких умовах.

За своїм ідейно-художиім змістом, гуманістичним звучанням, любов’ю до простої людини до «Думи про щастя» близький вірш «Піч». У ньому поет говорить лише про одну побутову деталь селянського життя: у хаті треба топити піч, отже, іти паливо, руоати дрова чи носити солому. Скільки треба і їсти зусиль коло печі-ненажери, в пащу якій жінка кидає ііта, своє здоров’я…

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Мої почуття і роздуми при читанні патріотичної лірики В. Симоненка