Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»

Сучасне йому Життя владно ввійшло в твори письменника. Правда, чиста і чесна правда промовляє щиро до читача. Письменник ніби виступає літописцем тогочасних подій.

Так у оповіданні «Солонський Яр» автор спокійно й об’єктивно відтворює картину протистояння двох ворожих сил на селі. Він ніби йде по свіжих слідах трагічних подій, а його герої борються зі злом у реальних ситуаціях, не видуманих і не надуманих, а вихоплених безпосередньо з життя. Він не намагається дати цільну, викінчену картину, а шукає окремі яскраві епізоди, мінливі,

збурені події, які були характерні для тієї епохи.

Мінливість, бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, за якою в кінцевому результаті вимальовується в нашій уяві цілісна картина…- саме так письменник вводить нас у новий світ подій. Все це автор зумів передати і уривчастістю фрази, і пунктирно накресленим сюжетом, і композиційною перебудовою — нанизуванням окремих, розрізнених епізодів і образів, малюючи їх короткими, асоціативними штрихами.

«До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка по папороті,

повз сизих кущів, до Солонського Яру.

Солонський Яр: яр і село. В селі пахтить дубовим молодняком…»

Тах розлого починає свою новелу «Солонський Яр» М. Хвильовий. І такий ліричний початок нагадує чимось нашу класичну літературу і насамперед М. Коцюбинського. Але й тут уже свій, власний штришок — уміння будувати фразу без присудка. Уміння відразу вводити читача в незвичну атмосферу, будити уяву, фіксувати увагу на важливому: «Солонський Яр — природна фортеця.

Солонські острожники казали: Є Холодний Яр, а це — Солонський Яр… Атож… А в Мликківській волості скаржилися: І сукини сини!

Прахвости! Чортового батька видереш їх відтіля. Чухали потилиці, збиралися на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.

Яку тут прахтіку зробити? Га?»

І за цією короткою розповіддю, за невимушеною буденною рочмовою постає правдива картина життя. Млинські селяни байдужі до всього, що робиться довкола. Вони не хочуть виступити на боротьбу з бандитами Солонського Мру. Може, пронесе. Ліниво збираються на сходку, раптом минеться.

Та вночі знову було пограбування. Ну і що? Не мене ж. Висловили своє обурення, і все… і тільки Сашко Гордієнко не отримався.

У цій короткій розповіді — епізод величезної трагедії в житті людини, душевна драма чоловіка. Зверніть увагу на окремі деталі: «низенький чоловік», «обідрана свитина», обличчя «стягнуло зморшками» ніби «плаче», «полапав», «погладив» хустину «ніжно й ледве чутно» — Дуньчина… І раптом зник.., Ми предметно відчули душевний біль, жаль і страх цього селянина.

І може тому, що «темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху», може, тому не зміг змиритися з усім, що діється в їхньому селі і піднявся на нерівний бій Савко, голова волосної ради. Він не хотів розділити долю покірних, байдужих, і частково заляканих селян. Савко став на боротьбу з бандитами і гине. І лише його смерть сколихнула село, пробудила від дрімоти і байдужості, скинула страх з їхніх душ.

Двома останніми реченнями письменник відтворює це пробудження. І ту силу, яка піднялася на боротьбу з ворогами: «…А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.

Тієї ж ночі величезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром». Тут чітко окреслено характер молодого голови Млинської волосної ради, який мужньо стоїть на позиціях борця за народну владу.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»