Великі жарти маленької Немишлі
Великі жарти маленької Неми Ш Лі
Сцена 1. Палажка і Параска
Лунає українська пісня. Чути голос птахів. Виходить письменник, слухає спів пташок, сідає, дістає папір, перо, пише. Потім читає:
Україна…Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. У глибину століть сягає історія нашого народу. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні.
Тут жили наші діди й прадіди — тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик
А люди! Чи знаєте ви, які люди живуть в українських містах і селах?! А ось я вам зараз розповім. Знайомтесь:
Це Василь Галушка лагодить тин біля своєї хати. Добрий він чоловік, роботящий, майстер на всі руки. Весь час думає Василь про свою дружину Палажку — як би втекти від неї в шинок, щоб вона не помітила!
А це Петро Вареник, найближчий сусід і кум Василя. Теж добрий чолов’яга, без роботи й хвилини не всидить. Може він і посидів би без роботи, якби не всевидяче око його любої дружиноньки Параски!
А ось і сама Параска! Ох і жінка! Розумна, моторна, до всякого
Найбільше любить вона свою сусідку Палажку. І години одна без одної не проживуть, бо з ким же можна так добре перемити кісточки сусідам або так смачно полаятися!
А ось і Палажка! Теж гарна, як ви розумієте, жіночка! Люб’язна, лагідна, дотепна, сором’язлива .
Так уже років, мабуть, із 30 живуть Вареники з Галушками по-сусідству і майже ніколи не сваряться, хіба що інколи…
Письменник виходить. Герої мовчки працюють: Василь лагодить тин, Петро клепає косу, Палажка білить хату, Параска мете двір.
Палажка: Ой людоньки добрі! І як же оце на світі жити, та щоб і не лаятися! І все через оту кляту Параску, нехай мене Бог прощає! Ви тільки подивіться: я — білю, а вона — мете! Повилазило їй, чи що? мабуть ти, кумасю, всю ніч не спала, все думала, якої б мені ще пакості зробити?
Параска: І чим же це я тобі на цей раз не догодила? Дим з труби не в твій бік, собака всю ніч спав, не гавкав. Півня, що дужче всіх співав, зарубала.
Вишню, що затіняла тобі весь білий світ, спиляли. Чим я тобі ще не вгодила?
Палажка: . А як же! Немає ж бо правди ніде! Мало того, що хати все життя поруч стоять, та ще й груша на межі виросла!
Параска: І чого ти ото людям добрим голову морочиш?
Палажка: А не морочу, а правду чистісіньку кажу! І нехай всі отут знають, що ти нахаба!
Параска: Та чого ж це я нахаба?
Палажка: А того що кабанчика на тому тижні зарізала, а мені й третини не дала!
Параска: Отакої! Та чого б це я мала тобі третину давати?
Палажка: Аякже! Моїми ж грушами кабанчика вигодувала!
Параска: Оце так! Вони що, твої груші мічені, чи що? Та й груша росте на моєму городі!
Палажка: Ага, на твоєму! А піди подивись, де у тієї груші корені! Всі ж чистісінько на моєму городі!
Ой людоньки добрі! І де є ту правду взяти! Як корені, так у мене на вгороді, а як груші — до неї падають!
Параска: А ти, Петре, чого мовчиш, стоїш, мов вкопаний? Чи ж ти не бачиш, не чуєш, як ці кляті Вареники наді мною знущаються!
Палажка: Так оце ми знущаємося! Дивись, Василю, що на нас ці проклятущі Галушки набріхують! Бачиш, вже й побити мене хотять! А ти стоїш, ніби води в рот набрав! А ну дай їм, дай скоріше!
Ось я тобі зараз кочергу принесу!
Палажка: А я ось за вилами збігаю!
Чоловіки плюють вслід жінкам.
Петро: Та хай їм грець, куме, цим бабам! Ходімо краще до шинку!
Василь: Ходімо, куме!
Вибігають жінки з кочергою та вилами.
Параска: А де ж це вони? Петре! Петре!
Палажка: Кричи дужче! У шинку вже досі твій Петре!
Параска: А як же ти не вгледіла?
Палажка: А я ж у хаті поралася!
Параска: Та і я ж оце!
Палажка: Ой горе ж мені, горе! Це ж знову мій прийде як чіп п’яний!
Параска: А мій як свиня приповзе! Ой, кумасю, бідолашні ж ми з тобою! У всіх чоловіки як чоловіки, а у нас таке лишенько!
Палажка: І не кажи, Парасю. І де та молодість поділася?
Параска: Пролетіли роки, наче орли сизокрилі!
Палажка: А пам’ятаєш, кумасю, як до тебе Василь ходив, та як од матері ховалися?
Параска: А твій Петро який був чорночубий та пишновусий!
Палажка: Та що й казати! Тільки й залишилося, що згадувати!
Сідають край сцени, з сумом зітхають, дивляться на сцену.
Письменник: І сіли наші сусідоньки біля тину у холодочку, схилили у задумі голови та й почали згадувати літа свої молодії. Охо-хо, давненько ж це і було…
Сцена 2. Молодь на вулиці
Лунає музика. Поступово затихає. Вибігають дівчата, сміються, шепочуться, танцюють.
— Ой, подруженьки, що я вам скажу!
— А що, кажи скоріше!
— А те, що скоро в нас, мабуть, весіллячко буде!
— Оце! І в кого ж? чи не в тебе самої бува?
— А здогадайтесь! Га? І як це ви нічого не бачите?
— А що ж бачити?
— А те, як учора Василь з нашої Палазі увесь вечір очей не зводив та все підморгував!
— Таке видумала!
— А ось побачите, не видумала! Чого б це я видумувати мала!
— А й справді!
— А я думаю, чого це наш Василь за нею наче тінь ходить?
— Ага! Аж змарнів, мабуть, од великого кохання ото!
— А давайте покличемо Палажку та й все в неї розпитаємо! Палазю, виходь скоріше до гурту!
Палажка: Вечір добрий, подруженьки! Я оце й сама на вулицю збиралася! Ось тільки, думаю, стрічки нові причеплю та й вийду.
— Знаєм, знаєм, нащо тобі нові стрічки!
Палажка: Та про що це ви?
— А то не знаєш!
— Розкажи ж бо й нам, Палазю, чи приходив до тебе Василь учора?
Палажка: Ой, слухайте, що я вам скажу! Сиджу вчора коло віконця та й рушник вишиваю. Коли чую ото, хтось іде, та тихенько так!
Думала, Василь до мене. Глядь у шибку — а то ж Петро!
— До тебе?
Палажка: Та де там! До Параски!
— О-о-о! І-і-і! Оце так!
Палажка: Еге ж! Та тихенько так крадеться, попід тином пригинається! Бо колись вже йому попало від тітки Катерини!
— Ой, а ми нічого й не знали!
— А ну мерщій покличемо Параску та про все її гарненько розпитаємо! Парасю!
Параска: Ой, це ви, дівчаточка!
— А ти ж думала, хто?
Параска: Та я так же й думала!
— Кажи, кажи! Може, ти сватів чекала?
Параска: Таке скажете, сватів!
Палажка: А хіба ж ні?
Параска: Я б тобі, подруженько, першій розказала, аби що було!
Палажка: А чого ж Петро вчора попід вікнами ходив?
Параска: Ой, так то ж його мати за сіллю послала!
Палажка: Еге ж, за сіллю! Опівночі! Пізненько в них вечеряють!
Заходять хлопці.
— Добрий вечір вам, дівчаточка!
— Ви вже нас, мабуть, зачекалися!
— Аякже, від самого ранку чекаємо!
— А що ж ви тут робили без нас?
— Не сумували, не думайте!
— І зараз заспіваємо!
Ой, вийду я на вулицю — гарная я!
Туди-сюди повернуся — гарная я!
Кругом себе обернуся — гарная я!
Яка була моя мати, така й я!
А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив!
А я тії раки забрала, а Яекова з хати прогнала!
Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?
На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!
Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі.
Сидить вутя на березі, вирячило очі!
Він на нього: «Гілля! Гілля» — а воно й присіло!
Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!
По Немилі вітер віє, снігом землю сіє!
Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!
Заходить Стецько з бубликом.
— Це ти, Стицю, мабуть, дівчину собі прийшов вибирати?
Великі жарти маленької Неми Ш Лі
Сцена 1. Палажка і Параска
Лунає українська пісня. Чути голос птахів. Виходить письменник, слухає спів пташок, сідає, дістає папір, перо, пише. Потім читає:
Україна…Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. У глибину століть сягає історія нашого народу. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні.
Тут жили наші діди й прадіди — тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.
А люди! Чи знаєте ви, які люди живуть в українських містах і селах?! А ось я вам зараз розповім. Знайомтесь:
Це Василь Галушка лагодить тин біля своєї хати. Добрий він чоловік, роботящий, майстер на всі руки. Весь час думає Василь про свою дружину Палажку — як би втекти від неї в шинок, щоб вона не помітила!
А це Петро Вареник, найближчий сусід і кум Василя. Теж добрий чолов’яга, без роботи й хвилини не всидить. Може він і посидів би без роботи, якби не всевидяче око його любої дружиноньки Параски!
А ось і сама Параска! Ох і жінка! Розумна, моторна, до всякого діла охоча.
Найбільше любить вона свою сусідку Палажку. І години одна без одної не проживуть, бо з ким же можна так добре перемити кісточки сусідам або так смачно полаятися!
А ось і Палажка! Теж гарна, як ви розумієте, жіночка! Люб’язна, лагідна, дотепна, сором’язлива .
Так уже років, мабуть, із 30 живуть Вареники з Галушками по-сусідству і майже ніколи не сваряться, хіба що інколи…
Письменник виходить. Герої мовчки працюють: Василь лагодить тин, Петро клепає косу, Палажка білить хату, Параска мете двір.
Палажка: Ой людоньки добрі! І як же оце на світі жити, та щоб і не лаятися! І все через оту кляту Параску, нехай мене Бог прощає! Ви тільки подивіться: я — білю, а вона — мете! Повилазило їй, чи що? мабуть ти, кумасю, всю ніч не спала, все думала, якої б мені ще пакості зробити?
Параска: І чим же це я тобі на цей раз не догодила? Дим з труби не в твій бік, собака всю ніч спав, не гавкав. Півня, що дужче всіх співав, зарубала.
Вишню, що затіняла тобі весь білий світ, спиляли. Чим я тобі ще не вгодила?
Палажка: . А як же! Немає ж бо правди ніде! Мало того, що хати все життя поруч стоять, та ще й груша на межі виросла!
Параска: І чого ти ото людям добрим голову морочиш?
Палажка: А не морочу, а правду чистісіньку кажу! І нехай всі отут знають, що ти нахаба!
Параска: Та чого ж це я нахаба?
Палажка: А того що кабанчика на тому тижні зарізала, а мені й третини не дала!
Параска: Отакої! Та чого б це я мала тобі третину давати?
Палажка: Аякже! Моїми ж грушами кабанчика вигодувала!
Параска: Оце так! Вони що, твої груші мічені, чи що? Та й груша росте на моєму городі!
Палажка: Ага, на твоєму! А піди подивись, де у тієї груші корені! Всі ж чистісінько на моєму городі! Ой людоньки добрі! І де є ту правду взяти!
Як корені, так у мене на вгороді, а як груші — до неї падають!
Параска: А ти, Петре, чого мовчиш, стоїш, мов вкопаний? Чи ж ти не бачиш, не чуєш, як ці кляті Вареники наді мною знущаються!
Палажка: Так оце ми знущаємося! Дивись, Василю, що на нас ці проклятущі Галушки набріхують! Бачиш, вже й побити мене хотять! А ти стоїш, ніби води в рот набрав! А ну дай їм, дай скоріше!
Ось я тобі зараз кочергу принесу!
Палажка: А я ось за вилами збігаю!
Чоловіки плюють вслід жінкам.
Петро: Та хай їм грець, куме, цим бабам! Ходімо краще до шинку!
Василь: Ходімо, куме!
Вибігають жінки з кочергою та вилами.
Параска: А де ж це вони? Петре! Петре!
Палажка: Кричи дужче! У шинку вже досі твій Петре!
Параска: А як же ти не вгледіла?
Палажка: А я ж у хаті поралася!
Параска: Та і я ж оце!
Палажка: Ой горе ж мені, горе! Це ж знову мій прийде як чіп п’яний!
Параска: А мій як свиня приповзе! Ой, кумасю, бідолашні ж ми з тобою! У всіх чоловіки як чоловіки, а у нас таке лишенько!
Палажка: І не кажи, Парасю. І де та молодість поділася?
Параска: Пролетіли роки, наче орли сизокрилі!
Палажка: А пам’ятаєш, кумасю, як до тебе Василь ходив, та як од матері ховалися?
Параска: А твій Петро який був чорночубий та пишновусий!
Палажка: Та що й казати! Тільки й залишилося, що згадувати!
Сідають край сцени, з сумом зітхають, дивляться на сцену.
Письменник: І сіли наші сусідоньки біля тину у холодочку, схилили у задумі голови та й почали згадувати літа свої молодії. Охо-хо, давненько ж це і було…
Сцена 2. Молодь на вулиці
Лунає музика. Поступово затихає. Вибігають дівчата, сміються, шепочуться, танцюють.
— Ой, подруженьки, що я вам скажу!
— А що, кажи скоріше!
— А те, що скоро в нас, мабуть, весіллячко буде!
— Оце! І в кого ж? чи не в тебе самої бува?
— А здогадайтесь! Га? І як це ви нічого не бачите?
— А що ж бачити?
— А те, як учора Василь з нашої Палазі увесь вечір очей не зводив та все підморгував!
— Таке видумала!
— А ось побачите, не видумала! Чого б це я видумувати мала!
— А й справді!
— А я думаю, чого це наш Василь за нею наче тінь ходить?
— Ага! Аж змарнів, мабуть, од великого кохання ото!
— А давайте покличемо Палажку та й все в неї розпитаємо! Палазю, виходь скоріше до гурту!
Палажка: Вечір добрий, подруженьки! Я оце й сама на вулицю збиралася! Ось тільки, думаю, стрічки нові причеплю та й вийду.
— Знаєм, знаєм, нащо тобі нові стрічки!
Палажка: Та про що це ви?
— А то не знаєш!
— Розкажи ж бо й нам, Палазю, чи приходив до тебе Василь учора?
Палажка: Ой, слухайте, що я вам скажу! Сиджу вчора коло віконця та й рушник вишиваю. Коли чую ото, хтось іде, та тихенько так! Думала, Василь до мене.
Глядь у шибку — а то ж Петро!
— До тебе?
Палажка: Та де там! До Параски!
— О-о-о! І-і-і! Оце так!
Палажка: Еге ж! Та тихенько так крадеться, попід тином пригинається! Бо колись вже йому попало від тітки Катерини!
— Ой, а ми нічого й не знали!
— А ну мерщій покличемо Параску та про все її гарненько розпитаємо! Парасю!
Параска: Ой, це ви, дівчаточка!
— А ти ж думала, хто?
Параска: Та я так же й думала!
— Кажи, кажи! Може, ти сватів чекала?
Параска: Таке скажете, сватів!
Палажка: А хіба ж ні?
Параска: Я б тобі, подруженько, першій розказала, аби що було!
Палажка: А чого ж Петро вчора попід вікнами ходив?
Параска: Ой, так то ж його мати за сіллю послала!
Палажка: Еге ж, за сіллю! Опівночі! Пізненько в них вечеряють!
Заходять хлопці.
— Добрий вечір вам, дівчаточка!
— Ви вже нас, мабуть, зачекалися!
— Аякже, від самого ранку чекаємо!
— А що ж ви тут робили без нас?
— Не сумували, не думайте!
— І зараз заспіваємо!
Ой, вийду я на вулицю — гарная я!
Туди-сюди повернуся — гарная я!
Кругом себе обернуся — гарная я!
Яка була моя мати, така й я!
А до мене Яків приходив, коробочку раків приносив!
А я тії раки забрала, а Яекова з хати прогнала!
Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво?
На козака задивилась, аж брівонька іскривилась!
Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі.
Сидить вутя на березі, вирячило очі!
Він на нього: «Гілля! Гілля» — а воно й присіло!
Якби, було, не паличка, воно б Гриця з’їло!
По Немилі вітер віє, снігом землю сіє!
Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє!
Заходить Стецько з бубликом.
— Це ти, Стицю, мабуть, дівчину собі прийшов вибирати?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)