Зображення народного життя у повiстi Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм&;apos;я»

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi — оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi.

I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм — йшли працювати на панське поле за снопи. Крiм того,

старий Кайдаш був добрим стельмахом i робив вози та iнший сiльськогосподарський реманент.

За це його поважали, як i кожного гарного майстра.

Бачимо в повiстi i новi реалiї пореформеної доби — щоб заплатити непомiрнi податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кiньми панський цукор i борошно до залiзницi.

До громадського життя селяни здебiльшого байдужi, адже їхня психологiя формувалася ще за крiпаччини, коли про все думав пан, управитель. Згадаймо хоча б iсторiю з розкопуванням горба. Сiльська громада довiрлива i недосвiчена у громадських справах, тому хитрий жид Берко легко її пiдкупив i обдурив із шинком, дiставши

собi велику вигоду, а людям зробивши шкоду.

Свята i недiлю селяни шанували, не працювали, хiба що виконували неважку роботу по господарству.

Опис жiночого трудового життя у I. Нечуя-Левицького бiльш докладний. Жiнкам треба було дбати про одяг. Тож їм доводилося вибирати коноплi, мочити їх, бити на бительнi, терти на терницi, сукати нитки в починки, мотати на мотовило, виробляти полотно, потiм вiдбiлювати його, шити сорочки i вишивати їх. От яким важким i довгим був цей процес!

Саме за такою роботою ми часто бачимо Марусю Кайдашиху i її невiсток. Та ще ж кожнiй жiнцi хотiлося, щоб полотно було тоншим, бiлiшим, i щоб сорочки були гарно вишитими. По цьому судили на селi, чи добра господиня.

А як не помiтити такої характерної деталi: i Омелько, й Маруся, й iншi члени їхньої родини завжди ходили в чистих бiлих сорочках, навiть на роботi, в будень, не кажучи вже про свята. Це свiдчить про любов до чистоти й охайностi українського жiноцтва.

Як бачимо з повiстi, селянки багато уваги придiляли чистотi оселi — щотижня пiдмазували пiч, розмальовували її, чепурили й зовнi хату — бiлили стiни, призьбу пiдводили темнiшим, обсаджували садком. Щодня замiтали, прибирали у хатi та на подвiр’ї. Потiм пекли хлiб, варили обiд.

Страв у буднi було небагато — борщ та каша, галушки, лемiшка, але вони мали бути смачними та поживними.

Кайдашиха та її невiстки жили оцими щоденними турботами, їхня душа мiлiла й дрiбнiла, бо саме для неї роботи й не було. Тому почалися сварки, колотнеча за розподiл хатньої роботи, за власнiсть. Основною винуватицею цього була свекруха, яка вважала невiсток, за прийнятою тодi думкою, свiжою робочою силою.

I поважалася дружина сина саме за роботящiсть та господарнiсть, а ще бiльше за той посаг, який принесла з собою.

Замолоду Маруся Кайдашиха довго служила у панiв i набралася вiд них з одного боку облесливостi — «до природної звичайностi українки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне», а з другого боку — зверхностi, пихи та грубостi. Це одразу ж вiдчули на собi спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свiй вiдбиток не лише на Кайдаша, а й на Кайдашиху, i, мабуть, на багатьох iнших селян, що виявилось у їхньому пияцтвi, егоїзмi, сварливостi та грубостi.

Письменник не вдається у повiстi до детального опису цiкавих в етнографiчному вiдношеннi i визначних у життi людей подiй — весiлля, наро-дин, хрестин, похорону. I це новий крок у розвитку української лiтератури, адже I. Нечуй-Левицький прагне дослiдити психологiю селянина-iндивiдуалiста, засудити його егоїзм, причому специфiчними засобами — засобами гумору та сатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового i буденного одягу української дiвчини та жiнки, парубка та чоловiка.

За повiстю «Кайдашева сiм’я» можна вивчати звичаєве право українського народу. Час, коли дiти повиннi одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебiльшого i радили, кого обрати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини.

За звичаєм старшi сини вiддiлялися, а молодший залишався з батьками i догодовував їх.

У родинi важливе мiсце вiдводилося вихованню пошани до старших, до матерi ; поваги до гiдностi людини, честі, до святого хлiба . Якщо хлопець ходив до дiвчини на чужу вулицю, то повинен був вiдкупитися вiд тамтешнiх хлопцiв могоричем, як це зробив Лаврiн.

Великого значення надавали селяни вiруванням i забобонам. Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не втонути, баба Палажка щороку їла паски в Київськiй Лаврi, щоб потрапити до раю, Мотря сіяла пшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» мiсце пiд їхню нову хату». У разi хвороби на селi зверталися до баби-«знахурки».

У Семигорах це була баба Палажка, i до неї послали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша.

Менi здається, що жоден пiдручник iсторiї не дасть такого яскравого, глибокого знання народного життя, побуту, звичаїв i традицiй українського народу, одержати вiдчуття епохи, як це робить талановитий художнiй твiр, зокрема повiсть «Кайдашева сiм’я» I. Нечуя-Левицького.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Зображення народного життя у повiстi Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм&;apos;я»