Життєвий подвиг П. Грабовського
Усе життя Павла Грабовського — це подвиг, подвиг мужності, сили духу та незламної волі. Він боровся за те, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, тюрми, постійні арешти та заслання. Він не мовчав, бо просто не міг мовчати в той час, коли бачив знущання над бідними, знедоленими людьми, коли відчував страшенну несправедливість.
Павло Грабовсь-кий був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається у його віршах.
Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, — Я їм віддав усі чуття мої.
Автор
Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників «рафінованої» літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається у хатах бідняків, і байдуже співали «про райські сни й куточки благодатні». Грабовський мріяв,
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь. Давно сподіваного раю від тебе власне сподівавсь.
За ці та інші сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати у тюрмах та у засланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, який закликав до бою за волю:
Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести!
А Грабовський не міг мовчати. Навіть у тюрмах, навіть у засланні закликає однодумців віддати всю силу, енергію «за окутий, пригноблений люд». У далекій Якутії, куди було заслано поета, йому доводилося дуже важко.
Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо і щастя яких вона готова була віддати своє життя, і покинута на безлюдді, у сніговій непрохідній тайзі. Як він настраждався, змучився! Але Грабовський не зламався, і линули на Батьківщину вірші, в яких відчувалися і любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклик до українців стати нарешті вільними. І це в той час, коли жилося йому дуже нелегко, та ще й тяжка хвороба легенів не давала багато працювати:
Уперед проти хижих порядків! Гине войник чи здобич бере, Він стежки протира для нащадків, — Його діло ніколи не вмре!
Павла Грабовського не стало, але живуть і зараз його діти — вірші. Поет пройшов тернистим шляхом життя і пішов у безсмертя, щоб знову і знову повертатися у наискрутніші хвилини, нагадуючи:
Я виніс все… Кайдани та неволя Ні світлих мрій, ні зваги не взяли: Не здужала звалити зла недоля… Я гадаю, це справжній подвиг, який заслуговує на вічну пам’ять.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)