Восьме коло — «Божественна комедія» Данте
Восьмий коло розділений на десять ровів, званих Злопазухамі. У першому рву стратять звідники і спокусники жінок, у другому — підлабузники. Звідників звірячому бичують рогаті біси, підлабузники сидять у рідкої масі сморідного калу — сморід нестерпний.
До речі, одна повія покарана тут не за те, що блудила, а за те, що лестила коханцеві, кажучи, що їй добре з ним.
Наступний рів викладено каменем, що майорить круглими дірками, з яких стирчать палаючі ноги високопоставлених духовних осіб, які торгували церковними посадами. Голови ж і тулуба
У четвертій пазусі мучаться віщуни, звіздарі, чаклунки. У них скручені шиї так, що, ридаючи, вони зрошують собі сльозами не груди, а зад. Я і сам заплакав, побачивши таке знущання над людьми, а Вергілій присоромив мене, гріх жаліти грішників!
Але і він з співчуттям розказав мені про свою землячку, віщунки Манто, ім’ям якої була названа Мантуя — батьківщина
П’ятий рів залитий киплячій смолою, в яку чорти Злохвати, чорні, крилаті, кидають хабарників і стежать, аби ті не висовувалися, а не те подденут грішника гаками і оброблять найжорстокішим чином. У чортів прізвиська: Злохвост, Косокрилий і пр. Частина подальшого шляху нам доведеться пройти в їхній страшній компанії. Вони кривляються, показують мови, їх шеф справив задом оглушливий непристойний звук. Такого я ще не чув!
Ми йдемо з ними уздовж канави, грішні пірнають у смолу — ховаються, а один забарився, і його тут же витягли гаками, збираючись терзати, але дозволили перш нам поговорити з ним. Бідолаха хитрістю приспав пильність Злохватов і пірнув назад — зловити його не встигли. Роздратовані чорти побилися між собою, двоє звалилися у смолу. У метушні ми поспішили вийти, але не тут-то було! Вони летять за нами.
Вергілій, підхопивши мене, ледве-ледве встиг перебігти в шосту пазуху, де вони не господарі. Тут лицеміри знемагають під вагою свинцевих позолочених одягу. А ось розп’ятий іудейський первосвященик, який наполягав на страти Христа.
Його топчуть ногами отяжені свинцем лицеміри.
Важким був перехід: скелястим шляхом — в сьому пазуху. Тут мешкають злодії, кусає жахливими отруйними зміями. Від цих укусів вони розсипаються в порох, але тут же відновлюються у своєму образі.
Серед них Ванні Фуччи, обікрав ризницю і зваливши провину на іншого. Людина грубий і богохульством: Бога послав «на фіг», здійнявши догори два дулі. Тут же на нього накинулися змії . Потім я спостерігав, як якийсь змій зливався воєдино з одним із злодіїв, після чого прийняв її образ і встав на ноги, а злодій поповз, ставши живим гадом. Чудеса!
Таких метаморфоз не відшукаєте і в Овідія, Співай, Флоренція: ці злодії — твоє кодло! Соромно… А у восьмому рву живуть підступні порадники.
Серед них Улісс , його душа ув’язнили в полум’я, здатне говорити! Тож ми почули розповідь Улісса про його загибелі: спраглий пізнати невідоме, він поплив з жменькою сміливців на іншій кінець світу, зазнав аварію корабля і разом з друзями потонув далеко від населеного людьми світу, Інший провіщає пломінь, у якому прихована душа не назвав себе по імені лукавого порадника, розповів мені про свій гріх: цей порадник допоміг римському папі в одному несправедливім справі — розраховуючи на те, що тато відпустить йому його гріх.
До простодушному грішникові небеса терпиміше, ніж до тих, хто вірить, що вернеться покаянням. Ми перейшли у дев’ятий рів, де стратять сіячів смути. Ось вони, призвідники кривавих чвар і релігійних чвар. Диявол калічить їх важким мечем, відсікає носи і вуха, дробить черепа. Тут і Магомет, і який спонукав Цезаря до громадянської війни Куріон, і обезголовлений воїн-трубадур Бертран де Борн . Далі я зустрів мого родича, сердитого на мене за те, що його насильницька смерть залишилася невідомщеною.
Потім ми перейшли в десятий рів, де алхіміки маятся вічним сверблячкою. Один з них був спалений за те, що жартома хвалився, ніби вміє літати, — став жертвою доносу. У Пекло ж потрапив не за це, а як алхімік.
Тут же казну ті, хто видавав себе за інших людей, фальшивомонетники і взагалі брехуни. Двоє з них побилися між собою і потім довго лаялися .
Вергілій дорікнув мені за цікавість, з яким я слухав їх. Наша подорож по Злопазухам закінчується. Ми підійшли до криниці, ведучому з восьмого кола Ада в дев’ятий. Там стоять стародавні гіганти, титани.
У їх числі Немврод, злобно крікнувшій нам щось на незрозумілій мові, і Антей, який на прохання Вергілія спустив на своїй величезній долоні нас на дно колодязя, а сам тут же розпрямився. Отже, ми на дні всесвіту, поблизу центру земної кулі. Перед нами крижане озеро, в нього вмерзли зрадили своїх рідних. Одного я випадково зачепив ногою по голові, той закричав, а себе назвати відмовився. Тоді я вчепився йому в волосся, а тут хтось покликав його по імені.
Негідник, тепер я знаю, хто ти, і розповім про тебе людям! А він: «Бреши, що хочеш, про мене і про інших!» А ось крижана яма, в неї один мрець гризе череп іншому. Питаю: за що?
Відірвавшись від своєї жертви, він відповів мені.
Він, граф Уголіно, мстить зрадив його колишньому однодумцю, архієпископу Руджьєр, який забив його та його дітей голодом, заточивши їх у Пізанську вежу. Нестерпні були їхні страждання, діти вмирали на очах батька, він помер останнім. Ганьба Пізі! Йдемо далі.
А це хто перед нами? Альбериго? Але він же, наскільки я знаю, не вмирав, так як же опинився в Аду? Буває й таке: тіло лиходія ще живе, а душа вже в пеклі. У центрі землі вмерзлі в лід володар Ада Люцифер, повалення з небес і продовбали в падінні безодню пекла, спотворений, трехлікоє.
З першої його пащі стирчить Іуда, з другої Брут, з третьої Кассій, Він жує їх і терзає кігтями. Гірше за всіх доводиться самому мерзенному зраднику — Іуді. Від Люцифера тягнеться свердловина, яка веде до поверхні протилежного земного півкулі.
Ми протиснулися в неї, піднялися на поверхня і побачили зірки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)