Проблематика драматичного етюду “По дорозі в Казку”

Драматичний етюд “По дорозі в казку” є одним із взірців української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площини автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен , наскрізною є символіка .

Тема твору є розробленою як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературах. Це взаємини героя, індивідуальності й натовпу, колективу, розбіжність між мрією й дійсністю, ідеалом і реальністю. Така ж тема стала предметом зображення у творах “Стара Ізергіль” М. Горького, “Мойсей” І. Франка. Частково простежуються

і ремінісценції із драмою М. Метерлінка “Сліпі”.

Але 0. Олесь по-новому вирішує проблему взаємодії героя і натовпу. Люди блукають по лісу, в якому немає нічого “рідного й знайомого” , а герой прагне вивести їх із темряви.

Власне кажучи, страшний ліс є постійним місцем перебування натовпу, очевидно, засліпленого власним прагматизмом, лінощами, а якоюсь мірою, і побоюванням змін. Натовп говорить Йому: “Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем”. У цьому вся сутність психології маси, яка думає тільки про свій вік, а не про майбутнє, яка не ставить собі на меті нічого, крім звичайного існування. І хоч

герой вірить у Казку, прагнучи дійти туди сам і довести народ, Він зневірюється.

Виходить, що це тільки головному героєві затісно в хаті, де “ніде й крил розправить”.

Якщо порівнювати драму О. Олеся з сюжетно схожим твором М. Горького , то відчувається набагато глибший філософський рівень проблематики. Адже Данко веде народ до цілком конкретної країни, він герой, який здатний до самопожертви заради мрії інших, і хоч Данко помирає і ніхто йому не вдячний, проте натовп потрапляє до світлого майбуття, хай і затоптавши в екстазі свого поводиря. У О. Олеся головний герой теж помирає, вбитий зневіреними, але лише Він бачить, що Казка існує, а натовп повертає назад, у ліс, у болото. Очевидно, маси просто не готові прийняти ту Казку, до якої їх веде герой. Отже, за О. Олесем, Казка не для всіх. І причина того, що юрба обирає темний ліс, а не світлу Казку, всередині кожного з цього натовпу.

До того часу, поки внутрішнє бажання кожного з маси не стане його особистим, доки кожен не вирішить для себе необхідність шляху до мрії, не стане-таким, як Він, доти жоден не потрапить до Казки.

У такому контексті символічними постають і образи Дівчини й Хлопчика. Дівчина – це ніби символ вагання між мрією і тим, що вже є, тобто дійсністю. Показово, що Дівчина, хоч і вступає в суперечку ідей з Ним, остаточно не зневірюється в існуванні Казки, в тому, що там буде краще.

Хлопчик років десяти, який справді живе в Казці, є доказом того, що вона існує. Але найголовніше смислове навантаження цього образу полягає в тому, що для того,, щоб потрапити до Казки, треба бути духовно чистим, відкритим до всього нового, як дитина, і вірити в свої сили, довіряти самому собі, чого не вистачило навіть Йому.

Можна припустити, що саме дорога дб Казки є метою блукань, що характеризує її як символ страждань, можливість очищення від темряви. Така сліпота натовпу в умовах вічної темряви, коли “В цім лісі завжди ніч – вночі день”, є співзвучною до сліпоти в драмі М. Метерлінка “Сліпі”.

В етюді “По дорозі в Казку” відчутний вияв філософії двох світів – матеріального й духовного. І хоча духовний світ є вищим, ціннішим, перемагає матеріальний, звідси й песимістичний фінал твору, адже до Казки не потрапив ніхто. Автор залишає відкритим питання, чи вдасться комусь із тих, хто пішов назад у темряву, бодай одним оком побачити, цю Казку.




Сравнительные конструкции в английском языке.
Сейчас вы читаете: Проблематика драматичного етюду “По дорозі в Казку”