Образ народного співця у творчості Т. Шевченка
Поезії Тараса Григоровича Шевченка відомі всьому світові, тому що з них постає уся скривджена, понівечена Україна. Сам автор виступає як співець, як виразник волі українського народу, недарма він став усіма визнаним українським Кобзарем. А поряд ідуть у поезіях й старі кобзарі, які своїми піснями підтримували у тяжкі часи людей, намагалися повернути їм віру у краще життя.
Сходить Зі сторінок і старий Перебендя, що «усюди вештається та на кобзі грає», і кобзар із «Тарасової ночі», що «виспівує — аж лихо сміється», і кобзар з
З самої глибини душі лине журлива або весела, героїчна або трагічна пісня, яка зачаровує чи будить історичну пам’ять слухачів. А вони завжди поруч, тому що хочуть чути правду: Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться… Було колись — панували, Та більше не будем!
Перебендя навіть розмовляє з козацькою могилою, бо там залишилося його життя, його пам’ять.
Кобзарі мандрували по країні, збирали новини і співали людям про все, що знали самі. Вони намагалися передати народові свою любов до рідної землі, свій потяг до героїчного минулого: Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє; Де кров текла козацькая, Трава зеленіє, — свою щиру тугу за козацькою славою. Раніш вони часто супроводжували козаків у походах, співали, розважали їх, сумували разом з ними.
Своїм співом вони ніби захищали їх від невдач, відвертали сум, підіймали войовничий дух. Недарма і козаки, та й усі люди, так любили і цінували кобзарів.
І сам Т. Шевченко Залишився в пам’яті народній Великим Кобзарем, поезії якого ще й досі хвилюють українців. Наслідуючи кобзарів, він «співає» про рідну Україну, про козацькі походи, про горе, що оселилося на Батьківщині; розповідає про свої мрії. А всі його мрії пов’язані з нею, з рідною Вітчизною. У вірші «Мені однаково…» поет заявляє:
…не однаково мені, Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…
Ще багато-багато років звучатиме невмируще слово великого українського Кобзаря. — Мені здається, що Кобзар — це голос народу, це душа народу, це пам’ять народу. Це історія українського народу. А голосу не можна позбавити, душу не можна розтоптати, пам’ять не можна знищити, історію неможливо закреслити. І житиме, на мою думку, завжди згадка про усіх кобзарів, і про найвідомішого з них — Шевченка — житиме, щоб пробуджувати в серцях людей безмежну любов до рідної України!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)