Твір з літератури: Картини народного побуту в поемі «Енеїда» І. П. Котляревського
Простежити долю свого народу, ментальність, його життя із притаманними йому побутом, віруваннями допомагає нам фольклор, а також художня література. Саме з цих основних джерел черпаємо ми знання, ту інформацію, яка нас цікавить. Найяскравішим виразником самобутності нашого народу в бібліотеці української літератури є поема » Енеїда » І. Котляревського.
Бурлескно-травестійний твір, який є переробкою однойменної поеми Вергілія, завдяки талановитому перу 1.Котляревського, відображенню духовного життя українського народу, його кращих
Багатими, розмаїтими фарбами вимальовуються у творі народні гуляння, свята, ігри, танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатня обстановка, описані різноманітні справи; українськими назвами найменовані землі, поселення; з щирим замилуванням зображено ігрища, розваги. Цими особливостями насичений увесь твір. Так, після бурі на морі «Еней звелів готовити обід». Столів на. човнах не було, але допомогла козацька кмітливість, і «стіл»
Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую без мови В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлестали, — Насилу із-за столу встали І послі спати всі лягли
В «Енеїді» згадується і описується стільки страв, наїдків і напитків, що, мабуть, більше, ніж у спеціальній праці з цього питання. Який тут багатий вибір вбрання! Юнона, збираючись їхати до Енона, «взяла шнурівку і спідницю», а Венера, відправляючись до «Зевса на ралець», «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий». Серед цього яскравого самобутнього калориту України не менш багатою постає картина народного побуту.
Це говорить про чудову обізнаність І. Котляревського з етнографією свого народу. Саме це дозволяє читачеві побачити і пізнати народне життя того далекого часу. Тут ми знаходимо докладні описи вечорниць, похорону і поминок, ворожіння і шептання, народного лікування.
З «Енеїди» дізнаємося про українські народні інструменти і танці. Так, під час опису бенкету у Дідони:
Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках.
Троянці вміють хвацько «садити третяка», гопака, гайдука. Вони знають багато пісень.
Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ…
З якою щирістю та природністю автор твору описує потойбічний світ — пекло і рай, куди потрапляли душі померлих. А з якою цікавістю відображено вечорниці, які були своєрідною школою на селі, де розкривалася скарбниця людської мудрості. Котляревський з етнографічною точністю описує вечорниці в пеклі, куди Анхіз привів Енея, щоб відгадати юнакову долю:
Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали, Співали тут і колядок: Палили клоччя, ворожили… Загадували загадок…
Всі картини потойбічного світу є живою панорамою народного життя. Разом із цим І. Котляревський відбиває народні погляди і. ставлення до подій і явищ, до самих себе.
Картини життя і побуту змальовані Котляревським на основі глибоких знань свого народу. Про це автор сам зізнається: Піду я до людей старих, Щоб їх о пеклі розпитати, І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх.
Отже, твір є глибоко народним, через що і користується такою популярністю серед читачів різного віку і в усі часи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)