Заняття за творчість Т. Лісненко «Я своїм словом вилікую..»
Тема: Я своїм словом вилікую душу» за творчістю Тетяни Лісненко
Мета: Ознайомити учнів із творчістю Т. Л Існен Ко; виховувати любов до рідної мови, поетичного слова, рідного краю ; повторити лінгвістичні терміни; спонукати учнів до творчості.
Обладнання:
Плакат із словами Т. Лісненко : Якщо ж вітри піднімуть моє слово,
Нехай бринить у пісні і в труді!
Я з рим своїх сплету вінок чудовий,
Пущу у ніч купальську по воді.
А також фотографії, книги, картини місцевого художника Миколи Самохіна, поетичні книги Т. Лісненко «Сповідь»,
Хід уроку
Слово вчителя:
Лісненко Тетяна Станіславівна народилась у серпні 1959 року в с. Лучка Липоводолинського району на Сумщині. Закінчила сільську школу, потім училище в м. Шостці, потім Сумський педагогічний інститут ім.. А. С. Макаренка. Багато дечому навчилась у житті: співати, грати на баяні, в»язати, вишивати, малювати.
Але потяг до віршованого рядка пробудився ще в ранньому віці. Перший вірш був написаний нею в шостому класі. Далі друкувалася в районній газеті «Рідний край». Переїхавши до Ромен,
Видала три свої збірки: «Сповідь», «Вересневий зорепад» та «На полиновім вістрі».Має сім»ю, живе в м. Ромни, працює заступником директора в ЗОШ-інтернаті імені О. А. Деревської. Читає українську мову і літературу, веде літературну студію «Свічадо». Є членом Всеукраїнського товариства «Просвіта», депутатом міської ради четвертого скликання.
Запис у зошити плану уроку.
ПЛАН
«В слові — радість, гордість і життя».
«Тут душу жоржини лоскочуть,
І це — Україна моя».
3. «Все відцвітає кольорами…»
4. Викорис
ПЛАН
1. «В слові — радість, гордість і життя».
2. «Тут душу жоржини лоскочуть,
І це — Україна моя».
3. «Все відцвітає кольорами…»
4. Використання художніх засобів у творчості Т. Лісненко.
Бесіда.
— Кого ви знаєте з літераторів рідного краю? .
— В чому відмінність між поезією і прозою?
— Який це стиль і які стилі ви знаєте ще?
— Які ваші очікування від уроку?
Під фонограму три учні читають поезії:
1. Я своїм словом вилікую рани,
А іншим словом — голову зітну.
Із ним пройду крізь гори і тумани,
Із ним я землю легко перетну.
Я своїм словом вилікую душу,
Зігрію ним як вогнищем тебе.
Його повік у клятві не порушу,
Воно як храм, як небо голубе…
2. З віршів своїх сплету вінок чудовий,
Хай в ніч купальську плине по воді.
В полон бере той аромат чудовий
Серця людські і душу молоді.
І якщо хто відвернеться байдуже,
Мої слова не пустить до душі,
Не буду плакать, сердитися дуже,
Для мене ще заквітнуть спориші…
3. Усе вічне оспіваю знову,
І нехай це буде звабний сон.
Моє чисте, виплекане слово
Хай людей захопить у полон.
Наша правда, наше вічне слово
Хай долає межі забуття.
І лунає гучно, пречудово,
В слові радість, гордість і життя…
Застосувавши метод «Рольової гри», діти задають питання поетесі:
Як називається Ваш перший вірш? Де берете теми, ідеї? Що спонукає до написання віршів?
Про яку пору року найбільше любите писати?
Учитель: Патріотичні мотиви звучать у поезіях Т. Лісненко невимушено, відкрито, просто. Тут і запитання, і відповідь, лояльність і категоричність.
Але любов до України — безмежна і нескінченна: 2 учні читають поезії:
1. Дивлюсь в твої зіниці, Україно,
Неначе у дзеркальне джерело.
І чую нашу пісню про калину,
І про кохання, що не відцвіло…
Я бачу золотисті перевесла,
В яких струмками — золото-зерно
В моїй душі розгойдуються весни,
А в серці щирім — квіти і зело.
2. Тут чисто-прозорі криниці,
І пісня, мов казка жива,
Як пір»я живої жар-птиці,
Легкі, задушевні слова.
Тут плачуть бурштинові зорі,
Моргають коханим здаля.
Тут ранки серпнево-прозорі
Стрічає кохана земля.
Закохані спати не хочуть
Під лагідний спів солов»я.
Тут душу жоржини лоскочуть,
І це — Україна моя!
Застосувавши метод «Мікрофон», учні відповідають на запитання: Хто з поетів і в яких поезіях оспівував Україну?
Вчитель:
Але особливе місце у творчості поетеси займає пейзажна лірика, зокрема, осінь. Ця пора року в неї «жовтоока», «в жовтому плащі», «плаче жовтими дощами», «гуляє в вересневому танку», «зворушує осінніми плачами»…
Зверніть увагу, діти, на картина М. Самохіна, як він змальовує цю пору року.
Декілька учнів по куплету читають поезії про осінь:
Осінній день примружив очі,
І навіть сил не вистача,
Коли байдуже і пророче
Слова виблимує свіча…
Ти чуєш — зорі шелестять,
І навпіл душу крають.
Із яблунь яблука летять
І в душу попадають.
Минають карі ночі,
Летять за днями дні
І вересень пророче
Нашіптує мені
Що серпень не востаннє
Цілує у вуста
Серпневих днів згасання —
Це осінь золота.
Спливло і літо, осінь на коні
Така печальна, сіра, наче тінь.
І знов кохання блиснуло мені
Лишивши знак від рук наших сплетінь…
У шибку дощ постукує щоночі.
Холодний слід лишає у душі,
І сірий морок сіється пророче
На ніч глибоку й сірі спориші…
Учитель :
Чи можна поетесу назвати сумною людиною, печальною, подавленою? Адже в її поезіях цей смуток відчувається?..
Учні відповідають, використовуючи схему «Прес»
Учитель: Діти, я зараз зачитаю поезію пані Тетяни, а ви скажете, що ж тут оригінального побудові?
І гули, і мед носили, знай
Не кусали, далебі, ніколи,
У нас був смачний чудовий чай
Й вишень квіт віхолою замів
Ті стежки, що рідними були.
«Е,- сказав,- і як же я посмів,-
Чи щасливі ми і не були?»
А про нас складаються пісні,-
Сила бджіл медова навесні…
Діти говорять, що це акровірш і дають визначення: Це вірш, у якому слова і речення читаються за початковими літерами. Вчитель ще зачитує окремі куплети:
Рясніють роси райдугами рані,
Рябіє ряст на розовій воді.
А на вікні розгойдують герані
Свої квітки родинно-молоді…
Або: Плине у повітрі павутина
Попід хмари піняво-густі
І повзуть в сусіда попід тином
Гарбузи пихаті, немалі.
Або: Літують літа, відлітають лелеки,
І листя із липи ліниво сповза
А ластівки в льоті — високо-далеко,
І мить — як леліть — лебедина сльоза…
Діти пізнають художній засіб — алітерацію і дають визначення: повторення однакових приголосних звуків у вірші, як стилістичний прийом, як засіб підсилення виразності.
Підсумкове слово вчителя .
1. Чим збагатив вас сьогоднішній урок? Чому можна повчитися на творчості поетеси? Чи справдилися ваші сподівання на уроці